Глава 10

Мені довелося повернутися в свою кімнату щоб одягнути кардиган. Все таки на вулиці була лише середина березня і якщо вдень сонечко пригрівало досить сильно, то ночі залишалися темними і холодними.

Одягнувшись я вийшла в коридор і мало не налетіла на свою сестру. Ліза виглядала розлюченою і не треба було довго вгадувати, щоб дізнатися хто довів її до такого стану.

- А ти ще та сучка, сестричко. - прошипіла Ліза. - Уся така сіра мишка, а як побачила крутого і перспективного хлопця, готова принципи свої забути!

- Не неси дурниць, Ліза! - я і так була на краю через ідіота Стаса, а сестра вирішила зіштовхнути мене в прірву. - Мені Стас не потрібен! Буду навіть рада, якщо він переключиться на тебе.

- Та він в мій бік навіть не дивиться! - закричала Ліза. - Це ти щось йому наговорила про мене!

Ну що я дурнуватий вечір!? Зітхнувши я обійшла сестру і не звертаючи уваги на її крики попрямувала на перший поверх. Ось проведу зараз « дорогого » гостя на вулицю і обов’язково вправлю мозок своїй любій сестричці.

Стас уже чекав мене біля дверей в компанії Олени і татка. Коли я підходила до них він оглянув мене з голови до ніг зацікавленим поглядом і посміхнувся. Я заледве стрималася щоб не закотити очі. Не думаю, що батьки зрозуміють мій порив.

- Я готова! - буркнула, стараючись навіть не дивитися в бік Корольова. За сьогоднішній день його фізіономія з’являлася перед моїми очима надто часто.

- Ще раз дякую вам за чудову вечерю! - мило заявив Стас. - Як буде можливість обов’язково навідаюся ще!

- Тільки спробуй! - буркнула тихо і схопивши хлопця за руку сама потягнула його на вихід з квартири.

Коли за нами зачинилися двері я спробувала забрати свою кінцівку, але було це не так і просто. Стас швидко перехопив ініціативу і тепер сам тримав мою руку в своїй. Хлопець затягнув мене в ліфт і не надто ніжно притис до стіни. Двері зачинилися і ми залишилися удвох в такому малому просторі.

- Попалася, мала! - посміхнувся Стас і нагнувся надто близько до мого обличчя. - Уже не така впевнена в собі?

- Як на мене то це ти надто самовпевнений! - хмуро глянула на хлопця. Сваритися з ним більше не хотілося. У мене все ще була надія що ми зможемо поговорити як нормальні цивілізовані люди. А ще розійтися і більше ніколи не бачитися.. - Я не розумію чому ти до мене причепився. Вирішив повеселитися?

- Можна і так сказати. - ледь помітно кивнув Стас і залишився стояти зовсім поряд. - З тобою цікаво і.. весело!

На щастя ліфт зупинився на першому поверсі і Корольову довелося відступити і випустити мене з кабіни ліфту. Поки ми йшли на вулицю я відчувала на собі погляд цього хлопця. І мені навіть страшно було уявити що він знову задумав.

Знайомий білий спортивний автомобіль стояв біля під’їзду і я одразу ж підійшла до нього.

- Ну що ж, на цьому моя місія виконана і ти можеш їхати геть! – заявила схрестивши руки на грудях. Від холодної березневої ночі навіть кардиган не рятував. Тіло одразу ж вкрилося мурахами від холоду і захотілося як найшвидше втекти в під’їзд.

- Я так не думаю. - хмикнув Стас, і вкотре за сьогоднішній день зробив те, чого я точно не очікувала. Наблизився до мене і обняв.

Просто притис мене до свого тіла і так завмер. Через те, що руки мої залишилися схрещені на грудях я не змогла вирватися, або хоча б знову стукнути Стаса. Тому єдине що мені залишилося це стояти і не ворушитися. А ще я знову вдихала аромат цього хлопця, тому що мій ніс був якраз в районі його шиї.

- Ти що робиш? - сердито запитала.

- Просто помовчи. - голос Стаса змусив мене замовкнути. Дивно, але він прозвучав втомлено і ніби з нотками відчаю. Схоже цей хлопець знову змінився, а я навіть не помітила коли саме це сталося.

Не знаю скільки часу ми так простояли, але мені було реально холодно. Навіть теплі обійми Стаса не рятували. Від холоду почала клацати зубами, що звісно ж не приховалося від Корольова.

- Біжи додому, мала. Не хочу щоб ти захворіла. - так само несподівано як обійняв, зараз Стас забрав від мене свої руки і востаннє оглянувши темним поглядом пішов до своєї машини.

Без його обіймів стало в тисячу разів холодніше і довелося стрімголов мчати в під’їзд. Поки я їхала в ліфті все думала над поведінкою цього хлопця. Тепер я була впевнена в тому, що не так у цього Стаса все просто. Він наче жив в коконі і ховався в ньому від усього світу. Вдавав, що весь такий крутий і усі навколо йому до одного місця, а насправді усе не так. Я вже кілька разів бачила його справжнім і мушу зізнатися, не такий вже він і мудак. Цікаво, що ж з ним такого сталося, що змусило так сильно закритися від навколишнього світу.

Повернувшись додому я одразу ж потрапила на допит від батьків. Татко все запитував які у мене стосунки з цим хлопцем, а Олена заявляла, що ми дуже гарно дивимося разом. Заявивши їм обом, що ми просто друзі я відправилася в свою кімнату. Хотілося як най швидше накритися ковдрою і заснути щоб цей насичений подіями день нарешті завершився.

Наступного дня на навчання нас знову відвозила Олена. Ліза від самого ранку не сказала жодного слова і сиділа зла як чорт. Схоже ще від вчорашньої вечері не відійшла. Коли ми з Інною йшли коридором універу я встигнула розповісти їй про те, як проводжала Стаса до машини. Подруга хмурилася і не вірила в те, що Корольов може бути нормальним хлопцем. Для неї це було чимось неймовірним.

Коли ми зайшли в аудиторію до мене одразу ж підійшов Андрій. Побачивши наближення хлопця я мимоволі усміхнулася. Не змогла стриматись побачивши як усміхається сам хлопець.

- Привіт, Настя! - сказав впевнено.

- Привіт! - швидко відповіла.

- Я хотів запросити тебе в суботу на зустріч зі своїми друзями. Вони займаються в парку і я подумав, що тобі буде цікаво подивитися. - заявив Андрій.