Глава 1

- Настя, ти готова? – з - за дверей почувся нетерплячий голос батька.

- Ще хвилинку! - голосно вигукнула і востаннє обвела поглядом свою тепер уже колишню кімнату. Усі речі були зібрані в коробки і тепер чекали коли прийдуть вантажники щоб погрузити усе моє добро в машину. Ненавиджу переїзди! Стабільність це моє все!

Коли батько кілька днів тому зібрав нас з сестрою за столом і заявив « прекрасну » новину про те, що ми переїжджаємо в столицю, я чесно сказати від шоку прикусила язик. Мій татусь дуже хороша людина і я люблю його дуже сильно. В нашому рідному місті у нього був власний будівельний бізнес. Саме тому жили ми безбідно і завжди мали усе, що тільки могли хотіти.

Свою маму я пам’ятаю лише трішки. Вона покинула нас коли нам з сестрою було лише по чотири роки. Батько в той час якраз розпочинав свій бізнес і вліз в борги. Мама не захотіла жити з бідності і покинула нас усіх. Наскільки я знаю зараз вона щасливо живе десь в теплих країнах і про нас навіть не згадує. Як і ми про неї, до речі.

У батька на руках залишилися дві донечки - близнючки і бізнес, який потрібно було розвивати. Я ще й досі не можу зрозуміти як йому вдалося усе це поєднувати і не збожеволіти. Та батько викрутився, став відомим бізнесменом і його усі дуже поважали.

Я знала, що батько уже тривалий час зустрічається з якоюсь жінкою, та значення цьому не надавала. Для мене головне щоб він був щасливий, а все інше якось мене не зачіпає. Виявилося, що його кохана живе в столиці і переїжджати в наше місто не планує. Саме тому батько пішов на такий важливий крок і вирішив переїхати до неї. Наш будинок він виставив на продаж, а там нас чекало уже нове житло.

У мене не було жодного бажання переїжджати, тут я навчалася в університеті і друзів покидати не хотілося. Та для щастя батька я пішла на такий крок і дала свою згоду на переїзд.

- Настя, пора! - знову крикнув тато і мені довелося виходити.

Речі мали привезти через кілька днів, тому з собою я взяла лише найнеобхідніше. Невелику валізу, рюкзак на плече і скейт під руку. Ну ось і все! Пора починати нове життя!

Вийшла в коридор і одразу ж зіштовхнулася з сестрою. Ми з нею близнята, але окрім зовнішності у нас немає абсолютно нічого спільного. Довге пряме волосся каштанового кольору, зелені очі і курносий ніс. Ліза - моя сестра, любить усе красиве і ненавидить те, що подобається мені.

- Ти не можеш залишити цей жах тут? – скривилася, розглядаючи мій скейт.

- Можу сказати те ж саме і про твоє барахло. - кивнула на дві її рожеві валізи. Я завжди дивувалася чому сестра не пофарбується в блондинку. Цей колір підходив би їй стовідсотково.

- Навіть боюся уявити що чекає тебе в столиці, з такими то манерами. - фиркнула Ліза і задерши голову потягла свої валізи на вихід.

Одяг ми з сестрою вибирали кардинально різний. Я любила усе просте і практичне, а от Ліза купувала лише сукні, спідниці і обов’язково туфлі на підборах. Мої кеди і кросівки вона на дух не переносила.

Ми з сестрою вийшли на вулицю і одночасно оглянулися на свій тепер уже колишній будинок. Якщо мені було досить сумно прощатися з ним, то Ліза навпаки новину про переїзд сприйняла з захопленням. Столиця для неї означала початок чогось нового і цікавого. А ще сестра мріяла про багатого столичного принца на білому спортивному автомобілі. Ну що ж, у кожного свої бажання.

- Готові, дівчата? - тато виглянув з багажника свого джипа і стримано усміхнувся. Я бачила, що йому теж було важко прощатися з цим домом в якому ми прожили стільки років. Та попереду його чекала нова робота поряд з коханою жінкою. Чим не стимул розпочати нове життя?

- Звичайно. - заявила Ліза і залишивши свої валізи біля автомобіля сіла на заднє сидіння.

Я ж підійшла до батька і поставила свою валізу поряд з яскраво - рожевими сестри. Батько теж обмежився лише однією дорожньою сумкою і зараз намагався засунути усе наше добро в багажник своєї Тойоти.

- Допомогти? - запитала. Мені хотілося ще хоча б трішки побути на вулиці. Розуміла, коли сяду в машину то дороги назад не буде. Хоча.. її і так уже не було...

- Я сам, доню. Сідай до сестри. - усміхнувся батько і поклав в багажник валізи. - Чи ти хочеш щось сказати?

- Ні, я просто.. Ні.

Довелося швидко за стрибнути в салон щоб тато не бачив моїх сліз. Як би я не старалася вдавати, що рада цьому переїзду, та насправді усе було не так. Я хотіла залишитися і навіть мала таку можливість. Все таки мені уже двадцять і я не зобов’язана їхати за татом в нове місто. Та я робила це в першу чергу для нього. Я знала, що він не зможе бути так далеко від мене. Та й і я сама звикла, що татко завжди під боком. Він усе життя присвятив нам з сестрою, то чому я не можу підтримати зараз його?

Дорога в нове життя займала кілька годин. Цей час я потратила на переписку з друзями, які залишилися в старому місті. А ще захотілося погуглити свій новий універ. Тато говорив, що він досить престижний і перевести нас з сестрою туди було досить проблематично.

Ну звісно, на дворі був початок березня. І ще одна причина по якій я не хотіла їхати - новий навчальний заклад. Уявлення не маю, як буду вливатися в новий колектив. Хоча, я людина відкрита і самотністю не страждаю. Та все одно не хочеться влізати у щось нове. Особливо якщо ти уже на третьому курсі і переводишся майже в кінці навчального року.

Ліза спокійнісінько дрімала поряд і схоже зовсім не хвилювалася про те, що доведеться знайомитись з новими одногрупниками. На щастя для нас обох, ми навчалися на різних факультетах. Сестра обрала для себе менеджмент, хоча я чесно кажучи її в цьому руслі навіть не уявляла. Ліза завжди любила себе і... себе. В нашому місті у неї була досить хороша модельна кар’єра. Тому столиця знову ж таки могла відкрити для неї свої двері і в цьому плані.

Ну а я вибрала для себе готельно - ресторанний бізнес. Завжди хотіла працювати у цій сфері і тому вибрала таку спеціальність. Моделлю я ніколи не була і ставати не збиралася. Єдиним моїм захопленням у вільний час було катання на скейті і зустрічі з друзями. Схоже тепер доведеться шукати нові місця для катання, а заодно і друзів, які розділятимуть мої захоплення.