Найкращий відпочинок в житті

Непомітно сонце почало опускатися до горизонту. Місто поволі занурювалося в теплий літній вечір. Годинник показував майже сьому.
— Ну що? — усміхнулася Таня.

— Може, вже додому?

— Так, — одразу погодилася Марічка.

— Я теж уже трохи втомилася.

— І я, — підтримала Аліна.

Діана швидко глянула на телефон. На екрані висвітилася коротка відповідь від Романа:

«Усе готово.»

Вона непомітно усміхнулася.

— Ходімо.

Дорогою до вілли дівчата спеціально йшли повільніше. Марічка раптом зупинилася.

— Ой, зачекайте...

— Що сталося? — обернулася Таня.

— Здається, сережка розстебнулася.

Аліна одразу нахилилася.

— Де?

— Та ось...

— Зараз допоможу.

Діана теж приєдналася.

— Таню, ти йди поки що. Ми зараз вас наздоженемо.

— Та я почекаю.

— Не треба.

Марічка засміялася.

— Ми дві хвилини. Іди, будь ласка. Я страшенно хочу вже перевзутися.

Таня лише усміхнулася.

— Добре. Тоді я відкрию будинок.

Вона повільно пішла стежкою до вілли. Навколо було тихо. Лише шум моря й крики чайок долинали з берега. Таня дістала ключ. Відчинила хвіртку. Здивувалася. На подвір'ї було темно.

— Дивно... Невже світло вимкнули

? Вона зробила ще кілька кроків. Відчинила двері.

— Дівчата... Тиша.

— Ви вже тут?

У відповідь — жодного звуку. Таня зробила ще один крок уперед. І в ту ж мить навколо одночасно спалахнули десятки теплих гірлянд. Освітили подвір'я. Терасу. Квіти. Святково накритий стіл. І десятки усміхнених облич.

— З Днем народження!!!

Голос пролунав так дружно, що Таня здригнулася від несподіванки. Вона завмерла.

Не вірячи власним очам.

Перед нею стояли...

Мама й тато.

Батьки Романа.

Макс і Марічка.

Влад.

Діана.

Аліна.

Андрій.

Усі її найближчі люди.

І попереду всіх... Роман.

У руках він тримав величезний букет її улюблених білих півоній. Таня прикрила долонями рот.

— Ні...

Її голос затремтів.

— Це... Не може бути...

Очі миттєво наповнилися сльозами. Вона повільно похитала головою.

— Ви... Пам'ятали?..

Усі засміялися. Роман зробив кілька кроків назустріч.

— Сонце... Невже ти справді подумала, що я можу забути день, коли народилася найважливіша людина в моєму житті?

Таня вже не могла стримати сліз. Вона кинулася йому назустріч. Так міцно обійняла, ніби боялася, що все це зараз зникне. Роман обійняв її у відповідь.

— З днем народження, кохана. Вона плакала й сміялася одночасно.

— Я... я думала...

— Знаю.

Він ніжно поцілував її в чоло.

— Саме так і було задумано.

У цей момент із-за спини пролунав веселий голос Влада:

— Ну все! План "Звести Таню з розуму" офіційно вдався!

Усі дружно засміялися. Марічка підійшла до Тані й міцно її обійняла.

— Пробач, що довелося весь день прикидатися.

— То це...

Таня озирнулася на всіх.

— Ви всі були в змові?

— Абсолютно всі, — засміявся Макс.

— Навіть батьки? — недовірливо перепитала вона.

Мама ледь усміхнулася.

— Доню, мені було найважче вдавати, що я забула.

Тато розвів руками.

— Я мало не проговорився разів десять.

 — А Роман взагалі всім командував, — засміялася Діана.

— Як справжній режисер.

Влад підморгнув.

— Ми тільки виконували накази.

Таня подивилася на Романа. У її очах було стільки любові, вдячності й щастя, що жодні слова вже не були потрібні. Вона лише тихо прошепотіла:

— Це найкращий день народження в моєму житті...

І всі зрозуміли. Заради цієї однієї фрази варто було зберігати таємницю цілий місяць.

Свято тривало до самого світанку. Здавалося, цієї ночі ніхто навіть не збирався спати. Лунала музика. Влад із Максом один за одним розповідали кумедні історії, від яких усі сміялися до сліз. Марічка з Діаною пригадували найсмішніші моменти першого курсу. Аліна раз у раз діставала телефон, щоб зробити ще одну спільну фотографію. Танині батьки сиділи поруч із батьками Романа, жартували, згадували дитинство своїх дітей і раділи, дивлячись на них. Роман майже не відходив від Тані. То непомітно поправляв їй волосся. То приносив сік. То просто брав за руку. І кожного разу, коли вона дивилася на нього, він усміхався так, ніби найбільшим подарунком цього вечора була саме її усмішка. Близько четвертої ранку Влад раптом підскочив із крісла.

— Народ!

— Що? — засміялася Марічка.

— Ми ж на морі! І що, ми так і зустрінемо світанок за столом?

— Точно! — підтримав Макс.

— На пляж!

За кілька хвилин уже вся компанія босоніж бігла до моря. Хтось ніс колонку. Хтось — пледи. А Влад узагалі першим забіг у воду.

— Ну що ви стоїте? Вода супер!

— Божевільний! — сміялася Аліна.

Та вже за хвилину всі один за одним забігали в море. Вода була теплою. Море — майже спокійним. На горизонті повільно з'являлися перші промені сонця. Таня стояла по коліна у воді, дивлячись, як небо поступово змінює кольори. Роман мовчки підійшов до неї ззаду. Обійняв.

— Подобається?

Вона лише кивнула.

— Дуже...

— Щаслива?

Таня повернулася до нього.

— Найщасливіша.

Він легко поцілував її. Саме в ту мить над морем остаточно зійшло сонце. І всі навколо зааплодували.

— Гірко! — вигукнув Влад.

Усі дружно розсміялися. Лише ближче до сьомої ранку компанія повернулася до вілли. Хтось одразу заснув. Хтось ще пив каву на терасі. Прокинулися вони вже ближче до обіду. Ніхто нікуди не поспішав. Після легкого сніданку всією компанією знову пішли на пляж. Цього разу вже без святкової метушні. Просто відпочивали. Купалися. Грали у волейбол. Засмагали. Їли морозиво. І насолоджувалися останніми годинами разом.