Друзі так не роблять

Роман прокинувся, коли за вікном лише починало світати. У кімнаті ще панував напівморок. Таня мирно спала, міцно притулившись до нього. Він кілька секунд просто лежав, дивлячись на неї. Потім обережно прибрав пасмо волосся з її обличчя. Вона щось тихенько пробурмотіла уві сні й лише сильніше притиснулася до нього. Роман усміхнувся.

— Спи, сонько..

. Він дуже обережно вибрався з-під ковдри, щоб не розбудити її. Накинув худі й тихо вийшов із кімнати. У будинку ще всі спали. Стояла приємна ранкова тиша. Роман пройшов на кухню. Увімкнув чайник. Дістав каву. Він уже знав напам'ять, яку саме любить Таня. Без цукру. Трохи молока. І обов'язково міцну. Вона завжди казала, що тільки така кава здатна її остаточно розбудити. Роман усміхнувся сам до себе.

«Ще хвилин десять... і понесу їй у ліжко.»

Саме тоді за його спиною почулися тихі кроки.

— Доброго ранку...

Роман озирнувся. У дверях стояла Аня.

— Доброго. Вона усміхнулася.

— Теж рано прокидаєшся?

— Звичка.

— Я теж. Вона підійшла ближче.

— Каву вариш?

— Так.

— І я якраз хотіла.

Роман мовчки дістав ще одну чашку.

— Зараз зроблю.

— Дякую.

Поки кава готувалася, запала тиша. Аня сперлася на стільницю.

— Таня теж любить так сидіти вранці на кухні.

Роман машинально підняв очі. Справді. Саме так Таня зазвичай стояла, чекаючи каву. Він навіть усміхнувся від цієї думки. Але вже за мить щось здалося дивним. Аня ніби навмисно повторила той самий рух. Потім заправила волосся за вухо. Точно так само, як це постійно робила Таня. Роман насупився.

«Дивний збіг...»

Він нічого не сказав. Просто поставив перед нею чашку.
— Дякую. Аня зробила ковток.

— Ммм... Смачна.

Точно так само казала Таня. Навіть інтонація була майже однакова. Роман відчув дивне внутрішнє роздратування. Не тому, що Аня зробила щось погане. Ні. Вона була ввічливою. Привітною. Але чомусь поряд із нею весь час виникало відчуття, ніби вона несвідомо наслідує Таню.

«Чи мені здається?..»

Він швидко відкинув цю думку.

«Дурниці.»

У цей момент Аня усміхнулася.

— Ти щоранку приносиш Тані каву в ліжко?

— Майже.

— Їй дуже пощастило.

— Це мені пощастило.

Відповідь прозвучала настільки швидко й упевнено, що Аня на секунду розгубилася. Роман же навіть не помітив цього. Він саме наливав каву в другу чашку. Саме в ту, яку за хвилину мав віднести своїй дівчині.

— Передай їй від мене «доброго ранку», — тихо сказала Аня.

— Передам.

Він поставив чашку на дерев'яну тацю. Поруч поклав маленьку шоколадку, яку ще вчора купив дорогою. Подивився на все це й задоволено усміхнувся.

— Гарного ранку.

— І тобі.

Роман узяв тацю й попрямував до дверей. Аня дивилася йому вслід. Поки він не зник у коридорі. А потім перевела погляд на свою чашку. Повільно усміхнулася.

А Роман, заходячи до кімнати, несподівано знову згадав ту дивну ранкову розмову.

«Дивна вона якась...»

Він не міг пояснити чому. Не міг навіть сформулювати, що саме його насторожило. Але одне знав точно. Йому зовсім не подобалося, коли хтось намагався бути схожим на Таню. Бо Таня була одна. І саме за це він її кохав.

 Аня впевнено зав'язала волосся у хвіст і підійшла до кухонної стільниці.

— Усе, господиню, сьогодні відпочивай, — усміхнулася вона до Тані.

— Я сама впораюся.

— Якщо щось буде потрібно — кажи, — відповіла Таня.

— Та ні, все буде добре.

Друзі повернулися до розмов. Макс із Владом увімкнули телевізор, Марічка з Аліною прибирали зі столу залишки вечірнього чаювання, а Таня сіла поруч із Романом на диван. Роман краєм ока спостерігав за кухнею. Час від часу Аня нервово заглядала в телефон, мабуть, шукала рецепт. Потім почала змішувати сир, яйця, борошно.

— Таню! — гукнула вона.

— А скільки борошна ти додаєш?

— Я не міряю, — усміхнулася Таня.

— Дивлюся по тісту.

— А-а...

— Якщо хочеш, я допоможу.

— Ні-ні, все добре.

За кілька хвилин на сковорідці засичало масло. По будинку почав розноситися приємний запах.

— О, скоро сніданок! — потягнув носом Влад.

— Нарешті, — підтримав Макс.

Минуло ще кілька хвилин. І раптом...

— Ой! Потім ще голосніше:

— Та ну...

Таня вже хотіла підвестися.

— Може...

— Ні! — швидко перебила її Аня.

— Все нормально!

За мить кухню заповнив легкий запах підгорілого. Влад тихенько штовхнув Макса ліктем.

— Здається...

— Мовчи, — так само тихо відповів Макс.

За кілька секунд Аня відкрила вікно. Трохи винувато усміхнулася.

— Перша партія... трохи засмагла.

— Буває, — одразу сказала Таня.

— У мене теж не завжди з першого разу виходить.

— Серйозно?

— Звичайно.

Таня сказала це так щиро, що Аня помітно заспокоїлася. Вона швидко замісила нову порцію. Цього разу стояла біля плити, не відходячи ні на крок. Уважно перевертала кожен сирник. Нарешті на великій тарілці з'явилася акуратна, рум'яна гірка.

— Все! — з полегшенням видихнула вона.

— Начебто вийшли.

Марічка одразу поставила на стіл сметану, варення й мед.

— Ну що, куштуємо?

Усі взяли по сирнику. Першим відкусив Влад. Його усмішка на мить застигла. Сирники були сухуватими. Тісто вийшло занадто щільним. Сиру майже не відчувалося. Макс теж мовчки прожував шматочок. Марічка швидко запила чаєм. Роман спокійно їв, нічого не коментуючи. Таня теж скуштувала. Вона одразу зрозуміла, що сталося. Забагато борошна. Саме тому сирники втратили свою ніжність. Аня з хвилюванням дивилася на друзів.

— Ну... як?

Настала коротка пауза. Першим усміхнувся Влад.

— Смачно.

— Так, дякую, — підтримав Макс.

— Молодець, — лагідно сказала Марічка.

— Дуже дякую, що приготувала, — додала Аліна.