Незабутня доба яка змінить все...

Коли всі занесли речі, Таня усміхнулася.

— Так, залишилося тільки вирішити, хто де ночуватиме.

— Ми з Марічкою займемо батьківську кімнату, — одразу сказав Макс.

— Згодна, — усміхнулася Марічка.

— Діана, Аліно, ви будете в першій гостьовій, — продовжила Таня.

— Чудово, — кивнула Діана.

— А ми? — запитав Влад.

— Ви з Романом — у другій гостьовій.

Влад театрально зітхнув.

— Ну що ж... Доведеться терпіти цього буркотуна.

— Це ще питання, кому доведеться кого терпіти, — незворушно відповів Роман.

— Не переживай, я майже не хроплю.

— Тобто все-таки хропеш?

— Виключно в музичному жанрі. Макс тихо засміявся.

— Влад, головне — не переплутай вночі кімнати.

— Не хвилюйся, я на запах олів'є піду.

У передпокої знову пролунав дружний сміх.

— От і домовилися, — усміхнулася Таня.

— А тепер ходімо обідати, бо їжа вже давно на нас чекає.

 До обіду всі вже добряче зголодніли.

На столі стояли страви, які Танина мама приготувала ще напередодні: ароматний борщ, запечене м'ясо, картопля, домашні соління, салати й свіжий хліб.

— Мама сказала, що якщо ми все це не з'їмо, то вона образиться, — усміхнулася Таня, розставляючи тарілки.

— Тоді ми просто не маємо права її підвести, — цілком серйозно заявив Влад, уже накладаючи собі першу порцію.

— У цьому я навіть не сумнівалася, — засміялася Марічка.

Усі сіли за стіл. Розмова швидко перейшла на університет, зимову сесію, дорогу до села й плани на вечір. Макс жартував, Влад, як завжди, смішив усіх своїми коментарями, Марічка час від часу хитала головою, роблячи вигляд, що давно звикла до його витівок. Діана вже не здавалася такою напруженою, як ще кілька тижнів тому, і теж час від часу сміялася. Роман майже не говорив. Він лише спостерігав за всіма й ловив себе на думці, що давно не сидів за таким столом — шумним, теплим і по-справжньому домашнім.

— Ну що, — усміхнулася Таня, — усі підкріпилися?

— Тепер можна й за новорічний стіл братися, — задоволено відповів Влад.

— Ні, — засміялася Таня.

— Тепер ви будете мені допомагати.

— Оце я вже починаю шкодувати, що так добре поїв...

Після обіду довго сидіти за столом ніхто не став.

— Так, хлопці, — Таня підвелася, збираючи тарілки.

— Ви обіцяли допомагати.

— Ми й допомагаємо, — обурився Влад.

— Морально.

— Ні, моральна підтримка сьогодні не рахується.

— Тоді що нам робити?

— Шашлики, — усміхнулася Таня.

— Мангал уже готовий.

— О, це вже чоловіча робота, — задоволено потер руки Влад.

— Ходімо, — кивнув Макс, підхоплюючи пакунок із замаринованим м'ясом.

Роман мовчки взяв шампури.

— А ми займемося столом, — сказала Таня, повертаючись до дівчат.

На подвір'ї мороз уже пощипував щоки. Навколо все було вкрите пухким снігом, а з димаря будинку повільно здіймався дим. Макс розпалював мангал. Роман акуратно розкладав вугілля. Влад тим часом уважно розглядав шампури.

— Знаєте... мені здається, що я створений не для фізичної праці.

— Це ми вже давно зрозуміли, — не відриваючись від справи, відповів Роман.

— От бачиш. А ти все одно змушуєш мене працювати.

— Бо якщо дати тобі волю, ти почнеш їсти сире м'ясо. Макс тихо засміявся.

— Влад, краще принеси дрова.

— Я відчуваю, що мене тут експлуатують.

— Не відчувай. Просто принеси.

У будинку було тепло й затишно. На кухні одна за одною з'являлися новорічні страви. Марічка різала овочі. Аліна красиво викладала сирну та м'ясну нарізку. Діана розкладала фрукти по великих тарілках. Таня прикрашала салати зернами граната й свіжою зеленню. Із колонки тихенько лунали новорічні пісні.

— Як добре... — тихо сказала Аліна.

— Що саме? — усміхнулася Таня.

— Просто... бути ось так усім разом.

Діана на мить завмерла. Потім ледь усміхнулася.

— Так... Давно в мене не було такого Нового року. Марічка подивилася у вікно.

— Цікаво, що вони там роблять. Таня теж виглянула надвір.

Через засніжене вікно було видно, як Влад активно щось пояснює, розмахуючи руками. Макс сміявся. А Роман спокійно перевертав шашлики над жаром. Наче зовсім не звертав уваги на Владові вистави.

— Думаю, Влад уже хвилин десять розповідає, як правильно смажити шашлик, — усміхнулася Таня.

— Хоча востаннє він спалив навіть сосиски, — засміялася Марічка.

Усі дружно розсміялися. Новорічний стіл поступово наповнювався. У будинку пахло мандаринами, свіжою зеленню й домашніми салатами. А з подвір'я долинав аромат диму та шашлику. Здавалося, навіть мороз цього дня був якимось особливо добрим. І кожен із них ловив себе на думці, що саме такі прості моменти чомусь запам'ятовуються на все життя.

Дівчата закінчили на кухні саме тоді, коли з подвір'я долинув гучний вибух сміху.

— І що вони там так довго? — Марічка виглянула у вікно, витираючи руки рушником.

— Напевно, вже всі шашлики з'їли без нас, — усміхнулася Аліна.

Таня теж підійшла до вікна. На подвір'ї хлопці стояли біля мангала. Влад щось емоційно розповідав, активно жестикулюючи, Макс реготав так, що ледве тримався на ногах, а Роман, хоч і стояв трохи осторонь, теж усміхався, час від часу кидаючи короткі репліки.

— Ну що, дівчата... — Марічка хитро примружилася.

— Не дамо їм так спокійно відпочивати?

— Є ідея? — одразу пожвавішала Діана.

Марічка мовчки нахилилася, зачерпнула пригорщу пухкого снігу й швидко зліпила акуратну сніжку.

— Оце і є моя ідея. Аліна засміялася й одразу почала ліпити свою.

— Я за! Таня лише похитала головою, хоча усмішка вже сама з'явилася на її обличчі.

— Ви як діти...

— Саме тому буде весело! — підморгнула Марічка.

За хвилину кожна вже тримала по сніжці.

— На рахунок три? — пошепки запитала Діана.