Тяжкий понеділок

 Понеділок зустрів студентів безжально.

Після вчорашнього футболу виспався, здається, лише охоронець університету. Усі інші позіхали вже з першої пари. Марічка тримала в руках величезну чашку кави.

— Якщо я зараз засну, розбудіть мене перед сесією.

Влад потер очі.

— Я взагалі не пам'ятаю, як доїхав сьогодні.

— А я пам'ятаю тільки гол, — усміхнулася Таня.

— І що пенальті не було, — почувся знайомий голос позаду.

Таня навіть не обернулася.

— Добрий ранок і тобі.

— Він був добрим, поки я тебе не почув.

— Взаємно.

Макс лише голосно засміявся.

— День почався прекрасно.

*** До обіду ледве дотягнули всі. У їдальні, як завжди, було людно. Марічка швидко знайшла великий вільний стіл.

— Сюди!

Вони тільки почали розкладати підноси, як поруч з'явилися Макс, Роман і ще двоє хлопців. Макс навіть не запитував.

— Посуньтеся. Місця всім вистачить.

— А нас хтось питав? — буркнула Таня.

— Ні.

— Молодець, що чесно.

Усі розсміялися. Роман сів навпроти неї.

— Ну що? Виспалася?

— Значно краще, ніж ти.

— Це видно.

— По тобі теж.

Марічка вже дивилася то на одного, то на іншого.

— Ви можете хоча б їсти спокійно?

— Це він почав.

— Це вона почала.

Знову одночасно. Макс ледь не вдавився чаєм.

— Та ви взагалі нормальні?

Влад усміхнувся.

— Я ж казав, вони скоро й думати однаково почнуть.

— Не дай Боже, — одночасно відповіли Таня й Роман.

За столом вибухнув сміх. Навіть сусідні столики почали озиратися. Марічка витирала сльози.

— Я більше не можу...

Макс хитро подивився на Таню.

— До речі... Як доїхала?

— Нормально.

— Роман не дуже набрид?

— Дуже.

— Бреше, — спокійно сказав Роман.

— Це хто бреше?

— Та, що всю дорогу сперечалася.

— Я?!

— Так.

— Це ти не міг заспокоїтися через той пенальті.

— Бо він був.

Таня демонстративно поклала виделку.

— Добре. Пояснюю востаннє...

— Ой, почалося... — засміявся Влад.

Макс уже сміявся так, що не міг говорити.

— Слухайте... Ви як сімейна пара після двадцяти років шлюбу...

Запала тиша. Таня й Роман одночасно повернулися до нього.

— ЩО?!

Макс підняв руки.

— Все-все. Мовчу.

Марічка не витримала.

— Ні, не мовчи. Це було смішно.

Роман похитав головою.

— Максе...

— Що?

— Наступного разу думай, перш ніж говорити.

Таня усміхнулася.

— Нарешті хоч у чомусь ми зійшлися.

Роман глянув на неї.

— Не звикай.

— Навіть не збиралася.

Вони знову подивилися один одному в очі. Цього разу трохи довше. І першою погляд відвела... Марічка.

— Господи...

— Що? — не зрозумів Влад.

Вона лише загадково усміхнулася.

— Нічого... Просто мені здається, попереду нас чекає дуже веселе студентське життя.

Марічка зробила ковток кави й подивилася на Макса. Макс відкинувся на спинку стільця.

— Ну що, народ? Після пар кудись підемо?

— Я за! — одразу відповіла Марічка.

— Я теж, — підтримав Влад.

— Можна просто кави випити, — додала Аліна.

Макс подивився на Романа.

— Ром, ти з нами?

— Не можу.

— Робота.

За столом запала така тиша, що навіть Влад перестав жувати.

Таня насупилася.

— Яка робота?

Роман спокійно подивився на неї.

— Звичайна.

— У сенсі... робота?

— У прямому.

Марічка кліпнула очима.

— Ти працюєш?

— Так.

— Навіщо?

Макс тихо засміявся.

— Я ж казав, зараз почнеться.

Влад недовірливо похитав головою.

— Стій... Ти ж... Він замовк.

Роман ледь усміхнувся.

— Мажор?

— Ну... Так.

Таня мовчала. Вона теж була впевнена саме в цьому.

Роман спокійно відкусив шматок булочки.

— Це щось погане?

— Ні... — невпевнено відповіла Марічка.

— Просто... Ми думали...

— Що мені тато гроші на картку скидає?

Макс уже ледь стримував сміх. За столом стало ще тихіше. Роман поставив чашку.

— Не скидає.

— А машина? — не витримала Таня.

— Моя.

— Ми це бачимо.

— Я теж. Купив сам.

Тепер мовчали всі. Навіть ложки перестали дзвеніти.

Першим оговтався Влад.

— Почекай... Тобто ти... Працюєш... Навчаєшся... І сам купив BMW?

— Так.

— У двадцять два?

— Так. Макс посміхнувся.

— Я ж казав вам. Ніколи не судіть людей тільки по тому, що бачите.

Роман спокійно підвівся.

— Все. Я побіг. До завтра.

— Бувай... Він пішов. І лише коли двері їдальні зачинилися,

Марічка тихо прошепотіла:

— Я зараз одна в шоці?

— Ні, — відповів Влад.

— Я теж, — додала Аліна.

Усі повернулися до Тані. Вона сиділа мовчки.

— Ну? — усміхнувся Макс.

— Що "ну"?

— Ти ж була впевнена, що він мажор.

Таня кілька секунд мовчала. Потім знизала плечима.

— Це нічого не змінює.

— Точно?

— Абсолютно.

Макс лише хитро всміхнувся.

— Брехуха...

Вечір приємна атмосфера в кафе:

Аліна не витримує і задає питання.

— Слухай... А Роман справді сам усе заробив?

Макс усміхнувся.

— Знав, що рано чи пізно ви про це запитаєте.

— Ну просто... ми всі були впевнені, що він типовий мажор, — чесно зізналася Марічка.

— Майже всі, — засміявся Влад і косо глянув на Таню.

Та зробила вигляд, що дуже захоплена своїм капучино.

— Його батьки справді забезпечені, — кивнув Макс.

— Але він принципово майже нічого в них не бере.

— А машина? — не витримала Таня.

— Його. Сам купив. За столом запала тиша.