42.

Як і казав Орест, після обіду до Максима зателефонував директор фірми й попросив заїхати на годину до філіалу. Чоловік  трохи вагався, через поїздку у «Прихисток», але Мира спокійно сказала:

– Давай зустрінемося вже на вечірці. Для тебе важливо особисто  поїхати, щоб остаточно відбілити свою репутацію, та отримати такі потрібні тобі інвестиції у власну справу. Куй залізо, поки гаряче. А мені тим часом потрібно  зробити зачіску та макіяж для нашого весільного танцю. – і жартівливо підморгнула.

Макс згадав як Мирослава не переймалася такими речами п'ять років тому й задоволено посміхнувся:

– Я тебе заберу біля салону краси.

Мира махнула рукою.

– Нам обом буде зручніше зустрітися у «Прихистку», ніж намотувати зайві кола по місту в годину пік. 

Макс не втримався й пожартував: 

– Ти хоч на велосипеді не поїдеш?

На що Мира відповіла зі сміхом:

– На таксі. Ще двома пасками безпеки пристібнуся.

Макс стояв біля тераси у  «Прихистку» й чекав Мирославу. У залі, який було видно через панорамні вікна, уже зібралися  гості. Вони смакували дорогими стравами і напоями й трохи стримано поводилися, ніби боялися порушити атмосферу ретро-вечірки, де, здавалося, час повернув назад. Світло ламп під абажурами робило обличчя гостей  м’якшими, ностальгійними.  

Якраз  закінчилася запальна румба і пари пішли з тераси до зали, де вже лунала джазова пісня.  Але Макс думав про своє. Він   тільки приїхав і був дуже задоволений зустріччю. Чоловік  справді не очікував на такі щедрі інвестиції та рекомендації від колишнього керівництва. Тепер Максим знав, що спокійно втілить  в життя ідею проєктно-будівельної компанії повного циклу. Індивідуальні житлові будинки, котеджі, малі комерційні об’єкти, реконструкції та перепланування їх  – це те, що великі фірми не вважали достатньо гарною рибкою, а  Максу із таким потужним стартом – це мало гарантовано принести фінансовий успіх. Він вірив в свої сили й талант. Особливо тут, дивлячись на «Прихисток», який був одним із його багаточисельних успішних проєктів. 

– І про що ми мріємо?

Макс обернувся. Перед ним стояла Мира…  У вечірньому освітленні тераси, вона здавалася полум’ям, що ожило. Червона сукня обіймала її фігуру, лягала м’якими хвилями, ловила світло й повертала його жаром, що здавалося  тлів усередині, а тепер вирвався назовні.

Колір підкреслював білизну її шкіри, відтіняв волосся, відверто оголяв лінію шиї, до якої хотілося торкнутися губами  й прокласти поцілунками слід до манливої западинки на ключиці. Мирослава зовсім  не намагалася спокусити — вона була спокусою. Червона сукня підкреслювала те, що й так жило в Мирославі: пристрасть, жіночність,  владу і силу над Максом. Для нього вона з’явилася не просто в червоній сукні — вона увійшла в його подих, серцебиття, у кожну думку, яку він колись мав і ще матиме.  Сильна й  навіжена, слабка і ніжна –  його рідна до останнього подиху.

– Як я тебе кохаю… – вирвалося у Максима.

І це зізнання пролунало з таких потаємних глибин, що Мира відповіла без-будь яких звичних ігор та жартів:

– Я тебе теж кохаю, Максе. Дуже й дуже.

Кілька секунд вони дивилися одне на одного повними щастя очима, а тоді їх губи зустрілися в ніжному поцілунку.  Потім Мирослава взяла Максима під руку і вони пішли до тераси. Дали свої квитки розпоряднику, отримали браслети. В цей момент у Макса загудів телефон. Мира у запитанні підняла брову. Чоловік зі сміхом сказав:

– Зараз вимкну. Орест вже хвилин двадцять не дає спокою.

– То спитай, що трапилося.

– Не хочу цей вечір навантажувати справами.

Мира зітхнула:

– Ну, він же друг і можливо щось термінове. Ти поговори, а  я поки  зроблю замовлення. Сподіваюся ти довіряєш моєму смаку?

Макс кивнув головою, нехотя відійшов і набрав Ореста. 

Мира попрямувала до зали, але зайти не встигла  на її шляху виник Власенко. Як завжди елегантний та впевнений в собі, він граційно поцілував Мирославі руку. 

– Вітаю на вечірці. І я радий, що в тебе все гаразд в особистому житті.  – по голосу було незрозуміло, чи Власенко іронізує, чи говорить щиро.

Мирослава примружилася:

– Так,  план із Юлею не спрацював.

– Що ти маєш на увазі? – в погляді Назара була настороженість.

– Твоє бажання отримати філію. 

Власенко трохи здивовано поглянув на Миру, але досить спокійно спитав:

– А, ти про це…  Як ти дізналася? ­­– і жестом руки запросив  її до невеликого столика у  тіні плетючих троянд на терасі.    

Вони сіли навпроти одне одного й у вечірньому  освітленні ліхтаря, очі Назара горіли цікавістю. 

– Ти сам мені натякнув. – знизала плечима Мира. Побачила замішання чоловіка й додала,– Сніданок у парку. Ти тоді сказав, що посада менеджера по персоналу – компенсація.   Мене відразу насторожило: за що? Потім із паперів сплило, що Юля працювала у НВ-Комфорті  і це твоя фірма. А сама вона зробила дурницю, коли зателефонувала в день арешту Максима з погрозами про суд. Мій чоловік уже не працював на фірмі, то звідки вона так швидко дізналася про затримання? Тим паче, коли керівництво робило все, щоб уникнути зайвого розголосу, бо їм була потрібна документація, а не скандал.