41.

– Так і сказав: «Я б здурів»? – в голосі Макса був сміх, а губи –  гарячими та спраглими.

– Уявляєш. – Мира сміялася, відповідала на поцілунки та не могла повірити, що він вже вдома.

Вона відчувала міцні руки чоловіка, поцілунки й розуміла, як скучила за його теплом.

Потім через силу змусила себе відсторонитися:

– Так,  Максе, годі спокушати мене своїми ніжностями. У нас сьогодні ще купа справ.

Чоловік припав в останньому спекотному поцілунку  до Мири та нехотя розімкнув обійми.

– Я біля тебе втрачаю розум.

Мира лукаво підморгнула:

– Знаю.

Макс ледь повів головою:

– А тепер посвяти мене в подробиці  подій останніх днів.  Бо  адвокату лише повідомили, що  керівництво фірми відкликало всі позови і більше не має до мене жодних претензій, а Орест вже двічі телефонував і перепитував, чи точно я не планую повертатися, коли запропонують. Вони там з Ігорем ділять керівні посади і я третій зайвий у їх іграх.

Мира розповідала про Власенка, Юлію, а   Макс слухав і тільки здивовано крутив головою.

– Вищий пілотаж.

– Але не на тих натрапив. Наш любий колишній директор вже вислухав Ігоря, Ореста та   взяв на ознайомлення всі документи. Твоя документація повернена, а все списано на злі підступи Власенка і Юлії.   Мало того, наш кум  так увійшов в роль рятівника-супермена,  що навіть твою невдалу нараду приписав їм. Коротше,    наших інтриганів замість філії чекає  пшик. А тебе директор хоче перепросити і навіть готує втішний приз, якщо ти відмовишся від посади. Я так розумію, він  не проти виступити інвестором твого нового бізнесу.  Так що визначайся швидше зі своїми мріями та бажаннями…

Мира встала, щоб приготувати чай, але Макс впіймав її за руку, посадив собі на коліна і занурився обличчям у волосся:

– Ти моя найсолодша мрія та єдине бажання. Як  же  я скучив і який дурень – ледве не втратив тебе.

Мира уважно глянула на Макса:

– Мені досі цікаво, як  Юлька тебе пробила на жалість.

Макс спочатку хотів пожартувати, а тоді поглянув на дружину і  здивувовано  побачив  в очах не підкол чи  зневагу, а звичайне людське бажання зрозуміти… Випростався і відповів чесно:

– В той день керівника філії не було, а я заступник, тому вона прийшла  до мене   зі сльозами, що Ігор хоче її звільнити, а їй не можна, бо в неї брат на опіці.  Це була така страшна істерика, ніби ця робота остання в її житті й без неї –  кінець. Смішно,  сумно й по-дурному так побиватися за якусь посаду дрібного фінансиста.  Але  молода дівчина, тільки  після універу, в такому стані…  Щоб не було ніякої біди –  втішив,  на свою голову. Справді відчував себе таким старшим мудрим вчителем, впевненим в собі чоловіком.  А виявилося, що це вона навчила   мене життя,  та показала,  до чого може призвести така допомога. Не можна переходити межу. Потрібно було просто сказати, що їй не загрожує звільнення, а не включати режим турботливого татуся й  розпускати хвіст.  Знаєш, досі не можу повірити, що так влетів.

Мира посміхнулася.

– Ну, не переймайся, не знаю чи тебе це втішить, але в неї був виключно професійний інтерес.

Макс більше не хотів ніяких  недомовленостей, тому наважився на більше:

– Ні, вона його намагалася перевести  в особистий: відверті фото надіслала,  запрошувала в гості.

Сказав і про всяк випадок навіть відхилився від Мири. Але та залишалася напрочуд спокійною:

– А ти ?

– А що я?  Вже дорятувався і догрався  до звільнення, майже втратив сім’ю. На чорта мені її червоні пеньюари...

Максим  прикусив губу, завмер та подумав, що дарма не написав заповіт. А потім деякий час розгублено спостерігав, як дзвінко і щиро сміється Мира.

– Ти чого?

– Тепер я переконана на сто процентів, що у вас нічого не було.

Настала черга дивуватися Максу:

– І звідки така несподівана довіра?

– Якби між вами щось було, вона б точно знала, що червоні пеньюари – глибоко  не твоє, а ти шаленієш  від чорної мереживної білизни.

Макс засміявся м’яким, трохи хриплуватим сміхом:

– Я шаленію від тебе  і не важливо, що на тобі:  білизна, пеньюар чи одяг Єви. – поцілунок вийшов напрочуд ніжним.

Потім Макс додав:

– Але Юлія далеко не наївна. Вона не гірше за Гонту тямить у фінансах. І так само зрозуміла, що зникнення документації – справа моїх рук. Це вона подала  про неї звіти директору, коли я їй відмовив. 

Мира потерлася носиком об що щоку Макса:

– Це  вже позаду. Але попереду у нас вечірка тріумфаторів: я винна тобі весільний танець, та страшенно хочу побачити перекошене обличчя Власенка. 

Мира встала, доволі звабливо дотанцювала до шафки і дістала два квитки і підморгнула Максу.

– Вони не іменні.

В очах чоловіка був захват:

– Обожнюю тебе, моя підступна,  відьмо.