37.

Вранці  Мирославу та Макса  розбудив телефонний дзвінок.  Це була Люда. Мира хотіла відповісти, але чоловік її ніжно  обійняв та стримав:

– Поговориш пізніше.    

Люда не вгавала й продовжувала телефонувати. Мира трохи здивовано сказала:

– Мабуть, щось важливе.

Макс зітхнув, трохи відсторонився і не став приховувати:

– Не хотів вчора казати,  щоб не псувати вечір. Я заніс Гонті на перевірку робочу документацію, яку взяв при звільненні.  Знаєш, ми впевнені, що цю історію заварив Орест, щоб отримати посаду, а Юля, швидше за все,  його коханка. Я сказав куму це в обличчя. Мабуть, Люда чула.

Мира мовчала.

– Ти на мене гніваєшся за подругу?

Мирослава похитала головою:

– Ти забрав документацію назад у  Гонти?

– Залишив. Можливо, ще щось цікавеньке знайде.

Мира пильно поглянула на чоловіка:

– З яких це пір Ігор настільки тобі друг, що ти залишив в його руках такий компромат на себе? А якщо він захоче його використати, щоб повернутися на фірму, чи отримати посаду в конкурентів?

До Максима дійшло, яку дурницю він  впоров на емоціях, але чоловік спробував переконати не так Миру, як себе:

– Не захоче. Ігор не такий.

– А який? – Мира підвела брови. – Ви ніколи не були друзями. А зважаючи на ті жарти, якими ти сипав про нього на всі боки – довірою такого рівня, тут точно не пахне.

– Та  не було там нічого такого принизливого. Звичайні тупі підколи. Я вже перепросив і ми порозумілися.

Мирослава із запитанням поглянула в  очі Максу:

– А звідки ти знаєш, що для нього принизливо, а що –  ні? – і пішла на кухню готувати каву.

Максим залишився на одинці зі своїми думками й поганими передчуттями: останнім часом  помилятися в людях стало його традицією.  

Коли за годину Макс вийшов із дому, щоб поїхати до Гонти, до нього зателефонували. 

– Максиме Сергійовичу? Слідче управління. Просимо вас приїхати для надання пояснень.

– З якого питання? – Максим намагався говорити спокійно.

Коротка пауза.

– Йдеться про службову документацію вашої колишньої компанії. 

Макс згадав «не злим тихим словом» Гонту і вилаявся про себе. Коли він приїхав у  відділок його відразу провели до слідчого. Це був немолодий,  зовсім сивий чоловік, який у відповідь на привітання, флегматично кивнув на стілець  біля столу. Потім поглянув трохи сонним  байдужим  поглядом і спитав:

– Після звільнення ви мали при собі документи компанії?

Максим навіть не моргнув оком.

– Ні.

– У нас є інша інформація.

– Від кого?

– В межах справи я не зобов’язаний це розголошувати. Ви контактували з представниками інших фірм?

Слідчий нічого не документував, говорив абсолютно спокійно, навіть беземоційно. У Макса складалося враження, що той не надто  зацікавлений в розслідуванні, а розмова була схожа  на співбесіду,  де вже все вирішено наперед. Чоловік, попри  серйозність моменту, ледь не посміхнувся: добре його працевлаштують після такої співбесіди. 

– Я працюю у сфері, де всі з усіма контактують. А в чому мене підозрюють?

– Є підстави вважати, що документація могла бути передана третій особі, без дозволу власника, що може привести до розголошення комерційної таємниці й завдати значних збитків фірмі, де ви раніше працювали.

Максим зрозумів, що це не  Гонта.  Той, через свої принципи, ніколи не став би  зливати контракти конкурентам, максимум – повернув би на фірму, щоб відбілити свою репутацію.  А Орест  був переконаний, що всі документи  – це махінації Ігоря. Чи вже ні? Можливо,  допетрав, що там є папери Макса,  та вирішив помститися  через неприємну для себе розмову?

Максим відчув, що в нього закипає мозок. Потім видихнув,  зрозумів, що прямих доказів у слідства проти нього немає, тому спокійно відповів:

– Я нічого не передавав.

– Це ми перевіримо.

Потім йому зачитали без зайвих розмов постанову.

– Ви затримані на строк до сімдесяти двох годин.

Макс знизав плечима:

– Можна зателефонувати дружині та адвокату?

Слідчий відповів у своїй флегматичній манері:

– Дзвоніть.

Взагалі складалося враження, що йому в понеділок вранці  до лампочки всі ці офісні  розбірки й він просто виконує чиєсь прохання.

Після дзвінків, Максима завели до порожнього ізолятора. Це була тісна, але досить чиста кімнатка.

Макс сів на ліжко, сперся спиною об холодну стіну й зрозумів, що хоча  переконливих доказів проти нього немає,  але його пригоди  можуть затягнуться. Так що, час згадувати  фільми про тюрму і  як правильно заходити «до хати».