34.

Мирослава насолоджувалася м’якою ранковою прохолодою в парку, куди вивела на прогулянку Мафіна. Вона сиділа на лавці й згадувала лавандове поле –  здавалося, його аромат і досі витає в повітрі, а світ навколо переливається всіма відтінками бузкового.

На телефоні заграла знайома мелодія. Голос Іри був стурбований.

– Миро, ти де?

– У парку. Вигулюю Мафіна, щоб не забув, як ходити лапами.

– Я зараз підійду.

– Чекаю на лавці неподалік старого водограю.

Останнім часом Мирослава не впізнавала Ірину. Вона зовсім не була схожа на східного мудреця, яким здавалася раніше, –  радше нагадувала дівчинку, що загубилася в лісі й не знає, куди йти далі. Мирослава навіть засумнівалася, чи правильно зробила, коли дала її номер Андрію.

За пів години Іринка вже сиділа поруч на лавці й важко дихала.

– За тобою вовки гналися?

– Андрій… –  Іра перевела подих, –  призначив побачення. Тут, у парку.

– І ти так поспішала до нього? –  усмішка Мирослави була трохи лукава.

– Ні. До тебе. Що мені робити?

– У якому сенсі?

– А якщо в нас нічого не вийде?..

Мира розслаблено посміхнулася:

– Щоб знати напевне, треба спробувати.

– У нього є син!

Тут Мирослава не витримала й засміялася так гучно, що неподалік злетіли голуби, а Мафін перелякано схопився на лапи.

– Іро, ти себе чуєш? Ти кинула Андрія, бо у вас не могло бути дітей, а тепер не хочеш з ним зустрічатися, бо в нього є син?

Іра розгублено всміхнулася:

– Я дурна, правда?

Мира міцно обійняла сестру:

– Не переймайся. Це в нас сімейне.

Сестри тепло посміхнулися одна до одної. У цей момент на телефон Іри прийшло повідомлення.

– Андрій… Він уже тут.

Мира сказала впевнено:

– Пиши де ти. Нехай іде сюди.

За кілька хвилин на алеї з’явився Андрій із сином. Мира легенько штовхнула Іру. Та підвелася й пішла назустріч. Коли вона зупинилася, Андрій усміхнувся, якоюсь особливо світлою усмішкою, як людина, в якої здійснилася мрія, і м’яко підштовхнув хлопчика вперед.

– Іро, це Дамір. Наш син.

Іра опустилася навпочіпки й міцно пригорнула хлопчика. Андрій обійняв їх обох.

Мирослава тихенько взяла Мафіна на руки й відійшла. Вона знала, що  новій сім’ї є про що поговорити наодинці.

Мира зупинилася на боковій алеї, поклала Мафіна на траву, присіла на стару  лавку й не могла зрозуміти, чому в грудях так солодко й водночас боляче.

Чотири роки тому

Мирослава вирішила сама вибрати Максові шкарпетки. Чорні здавалися їй неймовірно нудними. Їй хотілося божевільних кольорів, дивних малюнків, чогось яскравого і живого. Вона майже силоміць потягла чоловіка до торгівельного центра.  Макс лише посміхався – йому подобалися витівки його чорноокої відьмочки.

У пошуках тих божевільних шкарпеток, вони проходили повз скляні вітрини дитячого магазину. Макс підморгнув і несподівано потягнув Миру до царства яскравих бантиків та рожевих піжамок. Це був світ, куди вона ніколи не заходила.

Мирослава стояла і розгублено спостерігала з яким захватом чоловік  перебирає дитячі речі та взуття. Несподівано Макс дістав із верхньої полиці мініатюрні білі черевички з рожевими бантиками і в його погляді ожила найзаповітніша мрія.

– Ну? – він поставив їх на долоню  і двома пальцями «потупав» ними вперед. – Коли до нас притупає така радість?

Він посміхнувся і продовжив, так ніби малював картину.

– Спочатку вони тупатимуть так, – він легенько непевно постукав черевичками по долоні, – Потім сміливіше. А згодом ці маленькі ніжки вже не даватимуть нам спати по ранках.

Мирослава, щоб приховати зніяковіння перевела все у жарт:

– Знаєш, скільки коштують ці «радості»? Я б краще нові кросівки купила. Для дорослих, які вже навчилися ходити. У нас  навіть власного житла немає. Нам із нашими зарплатами  заводити хіба що кота. Ну, в крайньому випадку – фікус.

Макс поглянув на неї з сумом:

– У них не буде твоїх очей.

Тільки тепер, сидячі на лавці на порожній алеї, Мирослава зрозуміла коли та чому такий романтичний і  непередбачуваний Макс перетворився на цілодобового мешканця офісу. Вона справді не просила, вона дала прямо зрозуміти від чого залежала його  мрія. Мирослава відчувала, наскільки  жаліє, що не купила тоді тих маленьких черевичків.