31.

Макс намагався не думати про вранішній скандал. За роки подружнього життя він звик до бурхливого характеру Мирослави. Йому подобалася її експресія та  вогняні вибухи, які  завжди закінчувалися палким примиренням. Та  останні події давалися взнаки й Макс відчував, що втомився. Йому страшенно хотілося посидіти  десь у тиші й обміркувати всю цю ситуацію із фото, та вкрай дивними звільненнями, розібратися хто винен, щоб відбілити свою репутацію. Крім того, Макс шукав можливості власного бізнесу і потребував команди. В таких клопотах він навіть не зогледівся, як пройшов день.

Уже під вечір Максим зателефонував матері. Але в неї не було часу розмовляти:

– Синку, ми тут із Женею поспішаємо на масаж. Я потім зателефоную.   – і вимкнула телефон, навіть не спитавши про Мафіна.

Лише за хвилин п’ять Максим допетрав, що Женя – це   Євгеній Іванович, особистий лікар матері. Трохи здивувався, але Женя – так Женя. Головне, що мама  мала  доволі бадьорий голос та чудовий настрій.

Коли Макс відчинив двері квартири його чекали два сюрпризи.  Мафін, який не спав, а зосереджено слухав, що йому розповідає Сеня. А другий – приємний аромат із кухні.

– Це ти Максе? –  голос Мири звучав підозріло привітно, – Ходи вечеряти.

Чоловік зайшов на кухню і поглянув на той переворот,  який вчинила Мирослава. Відразу було видно, що в приготування вона вклала всю душу:  стільки посуду і муки навкруги,  Максим бачив вперше в житті. Він  посміхнувся та пожартував:

– У мене два припущення:  або тебе підмінили, або прийшли нові фото і ти мені знову готуєш, щось у своєму фірмовому стилі. Відразу попереджую:  в мене немає жодної наради і я планую провести вечір вдома.

Мира посміхнулася:

– Бачу, той сніданок справді вийшов незабутнім.

Макс засміявся:

– До кінця життя буду пам’ятати.

Мира поглянула трохи примружившись:

– Вибір за тобою.  Перевірим, наскільки ти сміливий. 

Вже за хвилин двадцять Макс спокійно сидів за столом і вечеряв:

– За що мені така радість?

– Вирішила перепросити за вранішній скандал. – без будь-яких жартів відповіла  Мирослава.

А потім видно планети зрушили з місць, а на Сонці почалися магнітні бурі століття, бо Мира додала:

– Пробач мені. І подарунок мені теж сподобався.

Ось тут Макс трохи напружився, навіть підозріло поглянув на Мирославу в очікуванні чергового підколу. Але та спокійно встала та пішла робити чай.

– Жінко, не лякай мене так. Скажи відразу, що ти замислила,  щоб я хоч встиг написати заповіт.

Мирослава хитро примружилася:

– Заповіт не в моїх інтересах. Тому пий із миром, тобто спокійно. – поставила перед Максом чай і весело засміялася.

Чоловік теж посміхнувся. Тепер він пізнав свою гостроязику відьму. Опісля трохи подумав і спитав:

– А де ти навчилася таким фокусам?

– Сподобалися? – в очах Мири були трохи сумні іскринки.

– Та ну його. – Максима аж перетрусило. – Машина заглохла посеред дороги. Ранок, всі поспішають, сигналять. Під класні побажання  дочекався евакуатор. Поки на таксі доїхав, запізнився,  спітнів, розхвилювався. Влітаю на нараду. Генеральне керівництво чекає від мене пояснень та презентації, а в мене в штанах справжнісіньке пекло. Я відчув у всій красі, що чекає мачо на тому світі, аж самому захотілося стати монахом.

Макс засміявся. Але Мира слухала без посмішки. Чоловік  продовжив:

– А за хвилин двадцять я вже нічого не хотів крім як добігти до вбиральні. Так скрутило живіт, що вийти я з неї не міг всю нараду. Це ще не все. Я ж не знаю, що то в мене так горить палає.  Їду до лікаря,   а він, зараза, оглядає і синіє від сміху.  Уявляєш, який професійний підхід. Заливається: «З такою жінкою точно не погуляєш». Потім Орест просвітив і про сніданок із сюрпризом.  А,  я ж забув:  ще  була  валіза на голову  й труси із футболками по всьому подвір’ї.  Знаєш, справді не думав, що повернуся до тебе назад після такого.

Останні слова Макс сказав уже серйозно й додав із сумною посмішкою:

– Але я, мабуть, закінчений мазохіст, бо знову сиджу поруч і не хочу нікуди від тебе йти.

В очах Мири був жаль:

– Мені дуже шкода. Справді. Не потрібно було тебе принижувати прилюдно. – А потім знову стала тією відьмою, яку так любив Макс. – Потрібно було це зробити, коли ти планував залишитися вдома.  Як то сьогодні.

Макс аж перестав посміхатися й принюхався від несподіванки до чашки,  а Мирослава залилася сміхом. Чоловік похитав головою:

– Я з тобою точно не доживу до старості.  І все ж таки, звідки такі фокуси?

– Батько гуляв, а мати йому комедії показувала. Так що в мене ще чималий арсенал. –  в голосі був біль.

Макс уважно поглянув на Мирославу.

– Пробач. Я цього не знав. Ти  говорила, що батьки рано розлучилися,  а мати померла і ти мало, що пам’ятаєш про них.

– Мені неприємно було згадувати. Він добряче гуляв, мати скандалила і намагалася його втримати досить дивними способами. Врешті, він привів коханку до себе  в дім, а нас із матір’ю та Ірою виставив за двері. Я справді не хочу про це говорити.