30.

Бувають дні, коли абсолютно не хочеться  нікого бачити й чути, а єдиним  бажанням стає  опинитися на безлюдному острові. Та  саме  тоді ти несподівано стаєш всім  потрібна. 

Мирослава сиділа в парку біля озерця із лебедями та  намагалася ні про що не думати. Але перед очима вперто стояв ранковий подарунок. В цей момент зателефонувала Людмила:

– Мирославо, ти де?

– У парку біля лебедів.

– Я підійду. Ти не проти?

– Чекаю.

Мирослава задумливо дивилася на птахів. Було спекотно, але людей у парку було ще зовсім мало.  Панувала відносна тиша. Під вечір тут будуть натовпи відпочивальників,  бігатимуть  діти, гулятимуть собаки. Життя вируватиме, а поки що лебеді спокійно плавали й увагу Мирослави привернула пара старожилів, які завжди дивували відвідувачів. Чорний і білий лебеді рідко, коли створюють пару, а ці птахи вже багато років берегли вірність одне одному. Дивна, незбагненна пара, яка в природі практично не зустрічається. Але їм було  байдуже  всіх умовностей світу, поговорів та нашіптувань, вони роками плавали тут крило біля крила у своєму пташиному коханні, наперекір чужій правильності. Мира зітхнула і трохи сумно посміхнулася.

Люда була щасливою і випромінювала радість. Вона енергійно  привітала Мирославу:

– Привіт, подруго, ти не уявляєш, яка я щаслива. Є на світі справедливість.

– Що сталося?

– А ти не знаєш останніх новин із фірми?

– Ні, й не дуже цікаво. Я звільнилася. Точніше попросили.  Наша всюдисуща мавпа тепер очолює відділ.  – спокійно сказала Мира.

– Коли? Як? – у голосі Люди було здивування та обурення.

– Вчора й більше не питай, нічого не знаю.

– А, то це ще робота того паскудника Гонти. – трохи полегшено констатувала подруга. –   Але не переживай – керівником став Орест. Тепер  він подбає про все як найкраще.  Є справедливість. Скільки він  натерпівся в свій час від того Ігоря, який  постійно заважав  просуванню,  не давав перспективних проєктів.  Все стверджував, що мій чоловік  не потягне. Заздрісник. Не здивуюся, що всі ті чутки про коханку  теж справа його рук.  Але тепер все позаду. Мій Орест стільки доклав зусиль, щоб нарити компромату на Гонту і донести про його махінації керівництву фірми.  Але це варте того.  Тепер в нас і в тебе з Максом буде все добре й  ту нахабу він виведе на чисту воду. Я ж тобі казала не рубати із плеча, бо ті відео та фото підстава. Не здивуюся, якщо знову  Гонти. До речі, як там в тебе із чоловіком – помирилися?

Мира спостерігала за дивною парою лебедів і заздрила Люді. Наскільки в неї було все зрозуміло  й ясно. Щоб не казали про її чоловіка – подрузі було байдуже. Мирослава була впевнена, якби тій показали такий компромат на Ореста, як на Макса, жінка засміялася б і не те що видалила його, а ще й викинула б у  смітник телефон, на якому були такі брудні речі про її чоловіка. Любов сліпа. А у випадку Люди – глуха і німа. Кума нічого не чула, не бачила поганого про Ореста й не сказала  жодного кривого слова.

Мирослава поглянула на подругу:

– Людо, а ти не сумнівалася у вірності Ореста, коли він розповів тобі плітки про коханку?

– Ми всі маємо право на сумніви, але я завжди на боці свого чоловіка.

– Чому?

Мира думала, що кума  співатиме  про те, який Орест хороший та святий і ще щось у такому дусі, але відповідь була, куди простішою:

– Я його кохаю

– У тебе все так просто.

– А навіщо ускладнювати?  Шукай плюси, а мінуси й так знайдуть твої заздрісники.

– Людо, ти щаслива?

– Так. – В голосі подруги не було жодного вагання.

Мира дивилася в очі куми й розуміла, що тій не потрібно нічиє схвалення чи розуміння – вона вже знайшла рецепт  свого щастя.

Люда трохи помовчала, ніби вагалася, чи говорити, а тоді врешті наважилася:

– Знаєш в чому твоя  головна проблема, Миро?

– В чому?

– Тільки не ображайся.

Мирослава посміхнулася:

– Не буду. Давай просвіти мене.

Люда стала серйозною:

– Макс завжди кохав тебе більше ніж ти його. Інколи взагалі складається  враження, що ти просто дозволяєш  йому любити себе. Не більше. Пробач, просто це дуже впадає в очі.  Мені навіть інколи здається, що він фліртує,  щоб просто отримати хоч якусь увагу до себе, як до чоловіка. Тільки не ображайся. Я рада, що у тебе  все налагодилося.  Орест вас обов'язково підтримає. Він не тільки хороший чоловік, але й друг.

Раніше Мирослава віджартувалася б, але тепер зрозуміла, що їй неприємні слова подруги, тому промовчала. Вона повільно йшла алеєю до автомобіля  і намагалася пригадати коли востаннє казала, що кохає Макса. Розгублено зрозуміла, що не пам’ятає. Натомість пам’ять видавала купу жартів, сміху, підколов, гарячої пристрасті.   Жінка зітхнула, ну принаймні  разом вони точно не сумували. Але хай там що –  Макс  дорослий чоловік і  має язика, щоб висловити невдоволення, а не розпускати хвоста перед іншими жінками.  

У квартирі був легкий скандал. Мафін щось не поділив із Сенею, й тепер ображено дзявкав на крилатого хитруна, що сидів на дверях та щось  обурено відповідав. Мира нагодувала підопічних і між ними відразу запанувала дружба: бульдожка влігся на диван, а Сеня почав куняти на спинці.  Жінка зітхнула: от якби й в житті всі суперечності вирішувалися так легко. Слова Люди її не відпускали.