27.

Макс лежав на дивані дивився в планшет і нічого не бачив.  Нічні походеньки  Мирослави  напружували його до краю.  Він був досвідченим чоловіком і до одруження  в нього було чимало дівчат. Це були серйозні й не дуже стосунки, які тривали від кількох годин до кількох місяців. Але Мира була першою й  єдиною жінкою, якій він освідчився, та з якою захотів мати спільний дім, сім'ю, життя. Навіть зараз, попри те що вона із ним вчинила, одна думка, що її обіймає інший чоловік, була нестерпною. А коли Макс, уявляв, що ця відьма зникне назавжди із життя, то його огортала порожнеча й паніка. Ну, так, щоб легенько пропала з очей, можна:  поки зрозуміє, що накоїла, а назовсім і до іншого  – це вже якось неправильно.

П'ять років тому.

На другий день після пригоди з авто, Макс зрозумів, що його тягне, до чорноволосої красуні, якось по-особливому. Це було не банальне бажання інтимну, а хотілося поїсти із нею тістечок в  затишному кафе,  повести на своє улюблене місце на озеро, щоб погодувати лебедів, та пропускати там камінчиком жабок. Останнє взагалі було повною дурнею, але досвідчений ловелас Макс нічого не міг із цим вдіяти. Він зателефонував до дівчини, щоб запропонувати їй ці безглузді, але чомусь такі важливі речі, та його спіткала невдача. Мирослава,  якраз послала в далеке плавання до чудових берегів останнього хлопця й майнула насолоджуватися морем з друзями.  Макс в її плани не входив. Та йому було байдуже.  Випитавши, де відпочиває його відьма, він вже наступного дня сидів поруч із її компанією на піщаному пляжі. Поки Мирослава  була спантеличена несподіваною появою,  Макс не гаяв часу й відрекомендувався, як її новий хлопець. Він зрозумів, що єдиний шанс отримати цю неймовірну жінку –   це раптовість та несподівані романтичні атаки, а  ще щирість і правда.

Спочатку вони проводили час разом із компанією, а  потім  Макс почав потихеньку викрадати Миру на побачення. Вони довго сиділи у затишних  кафе, блукали романтичними руїнами, гуляли малолюдними пляжами.  Досвідчений Макс не пізнавав себе: він дивився на Мирославу  широко розплющеними очима, як школяр постійно намагався взяти за руку, та  не замовкав. Чоловік хотів, щоб вона  знала про нього все: про побиті коліна в дитинстві, дитячі витівки, друзів, про улюблені фільми, мрії, навіть про схованку  фантиків у лісі, яку  він планував розсекретити  у старості. Одним словом дурниці, які здавалися такими важливими в той момент.  Мира мовчала, практично нічого не розповідала про себе ні тоді, ні потім, але  слухала уважно й посміхалася, так, що серце в Макса збивалося із ритму. Він не розумів, як раніше жив без її голосу, іскристого  погляду, дзвінкого сміху, запаху, дотику.

В передостанній день вони гуляли берегом  моря. Хвилі лоскотали ноги, над головами  горів багряними вогнями захід сонця, а вітер наповнював все смаком солі. Попереду простягався безмежний водний простір, над ним безодня гарячого неба і їх єднав спільний обрій, де вже не було межі. Здавалося – дві вічності сплелися в обіймах поза часом і простором.

Мира посміхнулася і поглянула  на Макса:

– Я ніколи не бачила такої краси. Ми ніби на краю світу, де зупинився час.

Максим посміхнувся і  його час зупинився в очах Мири. Він сам не зрозумів чому, але прошепотів:

– Можна я тебе поцілую?

Мирослава зухвало блиснула посмішкою:

– А я вже думала ти ніколи не наважишся. – і сміливо накрила його вуста своїми.

Поцілунок обпікав, був трохи солоним і обвітреним. Він вибухнув десь всередині болісно-солодким щемом. Їх вуста змагалися, гралися, дихали та  марно намагалися вгамувати свою спрагу.   Максима і Мирослави більше не було – вони загубилися у переплетінні часу і простору на цьому багряному кінці світу.  Залишилися лише  гарячі подихи, обійми, дотики. Не вистачало дихання, серце пропускало удари, голова йшла  обертом, а всередині вибухали зорі. Макс відсторонився поглянув в очі Мирі в яких горіли останні відблиски сонця і хрипло, із захватом сказав:

– Ти мене рано чи пізно доконаєш.

– Я буду дуже старатися…  –  прошепотіла Мира,  знову опалюючи душу своїми вустами.

Після  повернення додому,  Макс вже не хотів відпускати  Мирославу  і запропонував їй жити разом, але вона лише сміялася, бо не вірила в ніяке  кохання-зітхання.  Та коли він прогорлав під її вікнами пів ночі, доводячи, як сильно її любить –  мусила повірити. Навіть міліція, яка тягла його в машину ногами вперед, повірила. Бо як інакше назвати ситуацію, коли дорослий, двадцятисемирічний, абсолютно тверезий чоловік кричить на весь двір, що любить якусь  Миру? Щоб закріпити ефект, за кілька тижнів Макс зробив пропозицію. І знову взяв несподіванкою.

Макс зітхнув, відклав планшет узяв цигарки. А тепер він усе зруйнував. Кинув пачку на диван, ліг охопив голову руками, який він мудак. Йому справді стало шкода Юлю, яка потрапила в халепу. Він допоміг їй, але  гадки не мав, що ту прогулянку, обійми й поцілунки на прощання,  вона сприйме, як натяк на щось більше. А повинен був. Йому подобалося фліртувати, бути в центрі уваги жінок. Це було ніби підтвердженням його мужності, статусності, чоловічого потенціалу. Чи було в його фліртах щось серйозне? Макс встав і сплюнув. До цього часу був впевнений, що ні, а тепер Мира так вправила йому мізки, що скоро проситиме в неї навколішки пробачення, за те що зваблював усіх жінок в офісі,  включно із прибиральницею Зіною, якій 65. Мирося вміє переконувати. Макс посміхнувся. Потім в очах з'явився біль. Він справді мудак. Мира зараз десь із кимось в цій літній ночі, а він, як пацан жує шмарклі. До біса, де носить ту відьму? Він поки що її чоловік і має право знати. Взяв телефон, підійшов до вікна й серце пропустило удар. Його Миру  тримав за руку якийсь високий міцний чоловік, обличчя якого було погано видно в тіні, а вона йому до гидкого радісно посміхалася. Потім здоровило нахилився і поцілував її на прощання в щоку. Цей невинний поцілунок, чомусь різонув Макса по серцю ножем, а всередині все скрутилося в болісну пружину.