26.

Коли Ірина вийшла, Мирослава сердито кинула:

– Чи не дурні? – та абсолютно незважаючи на Власенка, побігла за сестрою,

Чоловік  ще деякий час із  задумливим обличчям  дивився їй вслід.

Ірина переодягалася у кімнаті для персоналу.

– Все гаразд? Хочеш поговорити?  Я чула твою розмову з Андрієм.

Ірина підняла червоні від сліз  очі:

– Давай завтра. – побачила, що Мира хоче, щось заперечити, додала, –  дуже хочу тиші й ніяких пояснень. Я справді в нормі. Переболіло.

Мира уважно подивилася на сестру, похитала головою і подумала: «От тобі й  закриті гештальти та гармонія із Космосом», –  а вголос сказала:

– Ну, ти й дурне.

Іра тільки шмуригнула носом:

– На себе подивися. 

У автомайстерні Мирославу чекав неприємний сюрприз: майстер пробурчав, що виникла   затримка і машину можна буде забрати лише вранці.  Мира вже не мала сил казати звідки в нього ростуть руки, тому вирішила просто викликати таксі. Несподівано, як із-під землі, з’явився Назар і  з милою посмішкою спитав:

– Якісь проблеми?

Мира приречено зітхнула:

– Карма за  чужі автомобілі.

Здавалося Власенко саме втілення привітності та люб’язності:

– Можете скористатися одним із номерів для персоналу, але як конче потрібно в місто, то мені по дорозі і я вас підкину.

– Дякую, ми на таксі, – спокійно відповіла Мира. – А то, ще  ремонт і доставку додому врахуєте в мій борг.

Назар став серйозним:

– Та, який там вже борг. Я навіть не очікував, що ви настільки ефективна працівниця. А ремонт і доставка –  коштом комплексу. Це ж ми не догледіли за безпекою та сервісом.

Мирослава похитала головою: ти диви який настирливий та засміялася:

– Добре. Я вже зрозуміла, що ви не відчепитеся, –  повернулася та пішла на паркування.

Назар йшов за нею позаду й  милувався граційною ходою та  неймовірно жіночною  фігурою із плавними вигинами.

Всю дорогу Мирослава  ловила на собі глибокі проникливі погляди Власенка, але вони її абсолютно не бентежили.  Стосунки із Максом були далеко не перші в житті Мири й вона прекрасно розуміла, що хоче від чоловіка і знала, що на менше ніколи не погодиться. 

Коли Іра махнула рукою і побігла у свій під’їзд,  Назар пожартував:

– Тепер залишилося доставити найвибагливішу пасажирку.  –  і посміхнувся до Мирослави неймовірно м’якою і теплою посмішкою.  

Потім трохи повагався і сказав, голосом повним розуміння та співчуття:

– Я ненароком став свідком вашої дитячої історії. Мені справді шкода, що у вас було таке нелегке дитинство. Сподіваюся тепер у твоєї сестри та Андрія все вийде. Так, як і в тебе…

Мирослава примружила очі та хитнула головою: мовляв, про що ти? Назар сказав:

– Я чув про твою сімейну драму –  це так сумно. Така неймовірна жінка заслуговує на вірність та повагу... Знаєш, мій батько залишив матір і хоча її другий шлюб був вдалим, я завжди відчував себе менш вартісним в порівнянні із братом. А в стосунках сам ціную вірність і незважаючи, на те що  безліч разів розчаровувався, продовжую вірити в щирість та порядність. Мабуть, тобі важко довіряти чоловікам після пережитого в дитинстві, та з Максимом. Але тримати в собі біль теж не вихід.  Добре, коли поруч є той, хто пережив подібне, і зможе підтримати та зрозуміти.

Відкритий, повний розуміння  погляд Назара був спрямований в самісіньке  серце…

Мира знала справжню ціну, яку платять за відвертість в момент душевної слабкості, тому кинула з іронією:

– Психологія втратила велике світило, коли ти пішов у бізнес. Дідусь Фрейд ридає в куточку. Поїхали, зірко психоаналізу,  бо мені фіолетово  до душевних переживань, коли ниє натерта п'ятака.

Біля свого будинку Мирослава посміхнулася до Назара:

– Ну, якщо психоаналізу, більше не передбачено, то на добраніч.

– Ти завжди така?

Мира зручніше вмостилася на сидінні та поглянула на Назара лукаво примруженими очима:

– Яка?

– Норовлива, дика, нестримна. Повна недовіри та вогню.

Мира уважно розглядала Назара. Його погляд був впевненим, він обволікав, змушував вірити.  Від міцної постаті  чоловіка віяло спокоєм і силою.  Власенко  був вищим, міцнішим і беззаперечно, магнетичнішим за Макса. Здавався втіленням  стабільності та рівноваги.   Складалося враження, що він читає думки.  До стобіса привабливий,   він був втіленням  чоловічої харизми.

Мира ледь посміхнулася  і цього було достатньо. Назар  простягнув руку й забрав пасмо волосся з її скроні:

– Ти неймовірна..  і тебе абсолютно не можна передбачити… Я в захваті…   –  голос чоловіка вібрував оксамитовими нотками.

Шепіт Мирослави вже звучав із легенькою  хрипотою.

– А як же Ніла?...

– Дівчинка, яких багато. А ти зовсім інша. Я з першого погляду відчув, що ти особлива, непокірна. Ти так хвилюєш…