25.

Андрій стояв з Іриною посеред тераси, міцно тримав її за руку і йому було байдуже до всього світу.  Його голос тремтів від образи та почуттів, які жили в ньому роками:

– Скажи правду, ти хоч раз жаліла, за ці роки, що кинула мене? – біль в його словах різав серце і вуха.

Ірина вже хлипала й мало що не зривалася на плач:

– Відпусти, нам немає про що говорити.

Андрій відпустив її руку, але підняв долонями обличчя й заглянув у очі:

– І тому ти плачеш? Давай будемо відверті зараз, та з’ясуємо все раз і назавжди, щоб більше не боліло.

Іра схлипнула й ледь кивнула головою. Андрій обійняв її за плечі та посадив на невеличкий диванчик на терасі, сам опустився поруч.

В цей час у своєму кутку, заворушився Назар, закрутив головою і  щось мугикнув.  Мирослава прийняла руку й він із полегшенням вдихнув:

– Маніячка, –  прошепотів, –  ледве  не задихнувся.

Але ці слова були сказані без будь-якої злості, навіть із захопленням, а руки його  продовжували залишатися на талії. Мира стала навшпиньки й прошепотіла  на вухо:

– Помовч і  забери від мене свої руки.

Чоловік ледь посміхнувся й послухав. Тепер вони просто стояли поруч та відчували гаряче дихання одне одного…

Тим часом на веранді Андрій дістав носову хустинку й простяг Ірі.  Вона витерла мокрого носа та заплакані очі,  підняла погляд на чоловіка і голосом, що зривався сказала:

– Жаліла?  Ти швидко знайшов тоді мені заміну. Вже увечері сидів на лавці під своїм будинком з іншою, а за місяць одружився!

– Звідки ти знаєш? Ти слідкувала? – в голосі чоловіка було здивування.

– Відчепися. – Іри хотіла встати.

Андрій притримав її :

– Почуй мене. Не було  і дня, щоб я не думав про тебе. В той вечір ти влаштувала мені фарс із розповідями, про якісь астрологічні гороскопи, які не дозволяють нам  бути разом. Як я тебе не вмовляв, ти пішла.  Я був у відчаї, не знав, що робити. Та дівчина була моя двоюрідна сестра. Ми просто розмовляли й вона заспокоювала мене. Потім я пів вечора намагався додзвонитися до тебе. Не витерпів і пішов ще раз поговорити, але побачив, як ти цілуєшся під своїм будинком з іншим. Мене накрило і в той вечір я переспав із першою ліпшою одногрупницею. Вона завагітніла й мені прийшлося одружитися. Зараз я розлучений.

– Я рада за тебе. – голос  Іри звучав глухо.

– Ти мене тоді кинула заради нього? Твоя дурнувата астрологія тут не до чого? Правда? 

– Ні. У мене в той вечір із ним нічого не було..

– То поясни. Я ніколи не повірю, що ти дійсно така ненормальна і ми розійшлися через якесь марновірство.

Іра зірвалася плачем у кожному слові був біль:

– Я ніколи не зможу мати дітей! Це справжня причина, про яку не хотіла тобі сказати!

– Що? – Андрій був розгублений. Він не очікував такої відповіді. – Як, коли це сталося, чому? Ми ж  перші одне в одного і все було безпечно.

– Я такою народилася. Це вроджена особливість. Нашу матір кинув батько. Вигнав нас усіх із будинку, щоб жити із коханкою. Ми довго тинялися по орендованих квартирах, гуртожитках. Було дуже важко і ніякої допомоги ні від кого. Мати ненавиділа весь світ. А зло зганяла на нас. Постійно кричала, що нас чекає така сама доля: нас використають та викинуть. Мені постійно  казала, що я нікому не буду потрібна, бракована. Коли у неї бували просвітлення – плакала, просила пробачення, ридала, що немає права таке казати, але ми повинні бути готовими до цього жорстокого життя, нікому не вірити та вміти захистити  себе. Краще бити першій, ніж страждати від ударів інших, кинути самій, ніж, чекати, коли  тебе  поженуть,  як непотріб. Коли я зустріла тебе, то довго уникала, боялася вірити, а потім закохалася по самі вуха, а ти почав день і ніч торочити: «Я хочу від тебе дітей. Сім’я без дітей – не сім’я;  Всі нормальні сім’ї мусять мати кілька дітей». Тому я і   вигадала всю цю маячню про зірки, щоб не пояснювати  справжню причину. Потім пожаліла і  вирішила, що ти маєш право знати. Пішла до тебе й побачила, як ти воркуєш із дівчиною на лавці. А далі… а далі було так, як було.

Андрій сидів, опустивши плечі, і йому бракувало дихання від сліз, які набігли на очі. Він торкнувся щоки Іри пальцями, які тремтіли…  І в цей момент із-за рогу тераси вилетіла перелякана адміністраторка:

– Андрію Миколайовичу, у нас  ЧП.. охорона не справляється, що робити? Поліцію викликати?

– Відчепися, не до тебе. – гаркнув чоловік.

Бідна дівчина, аж злякано присіла і в неї затремтіли губи,  але біля центрального входу почулися крики та звук побитого скла. Хтось розійшовся вже не на жарт.   Андрій сердито буркнув:

– Чорт, як невчасно.

Потім поглянув на принишклу Ірину:

– Ми ще не закінчили. Нам є що сказати одне одному.   – і швидко пішов до готелю. Позаду підтюпцем бігла адміністраторка й злякано щось розповідала.

Ірина, зайшла в тьмяно освітлений зал, пройшла з опущеною головою  до дверей і вийшла у коридор. Мирославу й Назара, які продовжували стояти в тіні, вона не помітила.