24.

Мирослава збиралася  в «Лісовий прихисток», коли зателефонувала Ліна. Вона розповідала про те, що дізналася про Юльку, а Мира слухала й розуміла, що нічого особливого в її біографії немає. Родилася, вчилася,  золота медаль, червоний диплом, незаміжня, справді опіка над братом. У фірмі неповних два місяці, останнє місце роботи –  НВбуд. Ніяких таємних протоколів і секретних матеріалів. До банальності нудно, але злетіла за такий короткий час дуже цікаво. Мира подякувала Ліні й вирішила все обміркувати пізніше. Її вже чекав «Лісовий прихисток» та сестра, яка сиділа на лавці та не бажала заходити до квартири. Мира ще раз виглянула у вікно і посміхнулася. Іра продовжувала сердитися, та    ігнорувала весь світ із виглядом ображеної королеви. Назрівало щось цікавеньке.

Вечір пройшов без особливих пригод. Роботи було зовсім мало –  лише в конференц-залі. На цей раз дівчата не влаштовували концертів. Мира намагалася  поговорити із сестрою,  Андрій   періодично заглядав до зали чи все гаразд, але Іра кожен раз демонстративно поверталася до обох спиною.

Врешті Мирослава не витримала.

– Ну,  Ірусю, перестань гніватися. Я не хотіла тебе образити та вже замучилася писати тобі вранці телефонні поеми зі слізними проханнями помилувати мене таку поганку. Я навіть готова вислухати повну проповідь про негативні вібрації. –  Останні слова Мира сказала таким тоном, що можна було розчулити й камінь.

Іра  ледь посміхнулася. Мирослава засміялася  і заплескала  в долоні:

– Все, все, я побачила, що ти на мене більше не сердишся.

– Та йди ти, – Іра вже посміхалася відкрито. –  Одне мені скажи, навіщо ти ляпнула Андрію:  «У неї навіть кота немає»? Мене зачепило.

– Ну, значить, ти ще не така  високодуховна натура, якщо тебе чіпляє правда.

– Ти знову за своє? – Іра говорила спокійно, але відчувалося, що їй ще неприємно. – Навіщо ти дала мій телефон Андрію?

Мира вирішила сказати без звичних фокусів:

– Щоб не було зайвих недомовленостей.  Мені здається, вам є про що поговорити. Ще не все сказано між вами.

– Так, як між тобою і Максимом?

Іра хотіла підколоти сестру, але та на диво спокійно знизала плечима:

– Можливо.

Вже за години дві  дівчата закінчили й Ірина пішла через терасу  викидати сміття. Мирослава вимкнула основне світло, із задоволеним виглядом лягла на диван та закинула  руки за голову. Було трохи тіснувато, але жінка не зважала. Вона сама не знала чому, але в неї був хороший настрій.  Ніби зрадив чоловік, відробляє за побите скло, попросили із роботи, ніготь зламала, але на душі було напрочуд легко. Мирослава лежала й щасливо посміхалася. В цей момент зайшов Назар Петрович. Мира скосила на його незадоволений погляд  і зітхнула:  знову принесло, всю радість зіпсував  своїм виглядом  альфа-принца.

Чоловік трохи здивовано поглянув на Мирославу, яка  солодко потягнулася й лише після цього встала.

– Я бачу, ви вже закінчили та вирішили тут влаштуватися на ночівлю. Для цього в нас передбачено  окремі номери для персоналу.

Мира спокійно підійшла до Назара майже впритул,  трохи насмішкувато поглянула в очі й сказала:

– Не переймайтеся ви так – шкідливо для здоров’я.  Я зараз заберу із тутешнього  автосервісу своє авто та поїду додому, а поки що – киш на вихід.

Назар трохи нахилив голову, зміряв Мирославу поглядом і з цікавістю спитав:

– Ви завжди так розмовляєте з керівництвом?

Мира посміхнулася досить приємною посмішкою:

– Лише коли робочий час закінчився, а керівництво мене затримує без нагальної потреби.

– Мабуть, через це вас звільнили з основного місця роботи?

Але у Мирослави був чудовий настрій, який  не міг зіпсувати жоден самовпевнений красень. Тому   вона тільки здивовано спитала:

– А ви звідки знаєте про звільнення?

– Я завжди намагаюся більше дізнатися про людей, яких беру на роботу.

– Як я зворушена такою увагою. –  ледь підвела брову Мира. 

Назар нахилився до Мирослави та дивлячись на її губи сказав трохи сівшим голосом:

– Сумніваюся, що тобі її бракує в житті – ти дуже яскрава жінка…

Продовжити він не встиг –  на терасі, крізь відчинені скляні двері, почулися кроки та голос Андрія:

– Іро, давай поговоримо, це важливо.

Ірина не зважала й хотіла прослизнути повз, але  Андрій вхопив її за руку:

– Поговори зі мною, чорт забирай!

В цей момент, Мира навіть не усвідомлюючи, що робить, штовхнула Назара в темний куток, притисла собою до стіни та  закрила йому рота рукою.

– Тсс, тихо.  Нехай поговорять. –  і завмерла.

Назар скористався нагодою і його руки опинилися на талії Мири. Вона зашипіла, але чоловік не зважав, лише посміхнувся  їй в долоню.

На терасі в цей час почала розгортатися справжня драма.