23.

Коли за Мирославою  зачинилися двері,  Максим набрав Юлю.  На диво та відповіла майже відразу, ніби чекала дзвінка:

– Привіт, сподіваюся,  хочеш привітати із підвищенням та  порадіти, як справжній  друг?

Макс пропустив ці слова повз вуха і відразу запитав:

– Навіщо ти звільнила Мирославу?

Юля засміялася:

– А ти вважаєш, що вона захотіла б працювати під моїм керівництвом? Пані Ярема у нас горда.

– А ти видно не така горда, якщо отримала цю посаду. – з іронією зауважив Макс.

– Ну, моя гордість при мені. Не за всіма потрібно бігати. Є ті хто готовий і для мене червону доріжку розстелити. Чи ви, пане Яремо, вже переглянули ваші погляди на мою пропозицію? – у голосі Юлії з’явилися муркотливі нотки.

Голос Макса звучав холодно:

– Немає і не було ніяких поглядів.

– То чому ти телефонуєш, Максе? – із глумом спитала Юлія, – Попросити за жінку? Ну, гаразд нехай пише заяву – нам прибиральниці потрібні, а  тобі по знайомству, так і бути, знайду вантажника. –  І зареготала.

Макс напрочуд спокійно відповів:

– Із  моєї Мири вийде краща прибиральниця, ніж із тебе людина. Добре, що між нами нічого не було, а  після твоїх чорноротих поцілунків,  так і бути пополощу рота милом.

Юлька, аж зашипіла:

– Ціни ти собі не справиш Максику, побачимо хто в кінці співатиме, а хто себе за дупу кусатиме. – і перервала зв'язок.

Максим невесело посміхнувся. Йому було справді прикро, що він так помилився в Юлі, але знав, що сама вона так високо злетіти не могла, та   яка її роль у цій всій грі –   залишалося незрозумілим для нього.  Юльку він знову заблокував якомога далі від гріха і щоб нічого дарма не вигадувати, набрав Ореста і домовився про зустріч.

Максим  зустрівся із другом  в обідню пору в їх «фірмовому кафе».   А поки чекав, то розглядав інтер’єр і йому здавалося, що він тут як  вперше.  Скільки років Макс   обідав  тут з Орестом, забігав із Мирославою. Але тільки тепер помітив старі фото на стінах, дивні, якісь трохи готичні, візерунки на дерев’яній стійці бару. Звернув увагу, що за вікнами гарний вигляд на стару частину міста. А будинки там приведені до ладу і він  не пам’ятав,  коли це сталося. Дивно, але люди часто не помічають, що найцінніша валюта в житті – час. Він є мірилом всього. Макс за останні кілька років вклав велику кількість свого часу в роботу, гроші, але мізер –  у свої стосунки. Тепер, він розумів, що банкрут: роботу – втратив, а його «банк» стосунків із Мирою – порожній. «Неефективне капіталовкладення» –  фраза Гонти,   яка так бісила Макса, але тепер він по-справжньому зрозумів її значення.

З’явився Орест, який аж сяяв гарним настроєм.

Чоловіки привіталися, замовили каву, легкий перекус. Орест хотів, щось сказати, та Макс випередив:

– Що в тебе там відбувається? Тебе кудись переводять, що тепер відділом керує Юлька? Ти в курсі, що вона звільнила Миру?

По розгубленому обличчю Ореста було видно, що це для нього несподівана новина.  Макс обурено продовжив:

– А мені ця ненормальна надіслала  фото у білизні. Я намагаюся помиритися із дружиною, а тут такі коні, а коли відмовився від її відвертих пропозицій, вона відігралася на Мирі. Хто вирішив так витончено познущатися з  Мирослави, коли призначав Юльку?

Орест якось дивно подивився на Макса:

– Ну, чого познущатися? Можливо, її планували перевести на якусь іншу посаду...

– Якби планували, то перевели б раніше, ніж призначили Юльку.

– Ну, не знаю. Мабуть, Гонта на останок вирішив таке втнути.  – якось занадто швидко сказав Орест.

Макс уважно поглянув на кума, чи правильно почув:

– На останок? А що з Ігорем?

– Звільнили.

– З посади?

– З фірми. – тут Орест задоволено зареготав. – Точніше сам написав заяву, щоб не поперли наше фінансове диво, з «гарними» характеристиками.

– А причина?

Орест говорив і аж смакував:

– Мало, що проморгав  десь важливі документи та проєкти, так ще лохонувся із зимовою фінансовою документацією та контрактами. Нічого кримінального. Ти знаєш, що на такому, його не піймаєш, але якби не помітили, то до кінця року мали б чималі   збитки та неприємності із партнерами, що доволі сильно  вдарило б  по іміджу фірми.  Коротше, поперли Ігорька. Можеш порадіти, як швидко спрацював бумеранг. Але я так розумію, що перед цим він встиг звільнити Миру і призначити Юльку. Я трохи пізніше гляну чим можу зарадити. У мене невеликий аврал із новою посадою.

– З якою?

– Ну, скажемо, мене призначили замість Гонти.  – і Орест задоволено зареготів.

Макс  із недовірою поглянув на друга:

– Тебе?

Орест перестав посміхатися та поглянув трохи із-під лоба на приятеля:

– А ти вважаєш, що я не вартий цієї посади?

Те, що вважав Макс, він залишив при собі, натомість намагався посміхатися щиро:

– Я тільки радий. – А потім навіть пожартував, – В тому, що мій найкращий друг очолив філію престижної фірми, я бачу лише плюси.