20.

Коли  Мирослава виходила із машини, то кинула Андрію папірець із телефонним номером:

– Це краще ніж зітхати по кутках.

Чоловік мовчки  заховав його до кишені.

Макс зустрів  Мирославу теж без зайвих слів, зате із солодким похропуванням.  Спочатку, вона хотіла добряче грюкнути дверима, бо як це можна спати, коли її немає вдома, а потім махнула рукою. Не було сил. Ще раз глянула на Макса через прочинені двері. Він спав на ковдрі, яку кинув на підлогу та  посміхався. Мира зітхнула: точно його мавпа сниться, та втомлено пішла до себе.

Максу снилася Мира ... в червоному пеньюарі. А потім приїхав, якийсь мужик і вона поїхала з ним. Дурний сон, але Макс прокинувся сердитий і з важким серцем.

У Максима вистачало на день справ.  Потрібно було зайнятися втіленням мрії про  власний бізнес і одночасно повернути «борг» Ігорю, так, щоб тому добряче  закрутило  в носі.   Тому сперечатися із Мирославою  зранку абсолютно не хотілося.  Але прийшлося.

Мира сиділа на кухні,  мовчки писала щось в телефоні й  періодично фиркала сміхом. Макс не витерпів:

– З Ірою переписуєшся, чи Людою?

Жінка ніяк  не відреагувала й продовжувала  строчити  далі. Максим сів за свою половину столу:

– Миро, я ще твій чоловік і те, що відбувається мені не подобається...

Мирослава  спокійно відповіла не відриваючись від екрана:

– Це були лише невинні поцілунки... В щічки. –  і почала ще інтенсивніше набирати текст.

Макс похолов: сон в руку, а вона може. Та зібрав усю  свою витримку:

– Якщо ти хочеш, щоб я ревнував, то нічого не вийде, я тобі довіряю.

– А я тобі –  ні.

Мира відсунула телефон і глянула на Макса примруженими очима. Той зітхнув:

– Я чоловік. Мені потрібен легкий флірт та увага жінок, як бензин для автомобіля, але вірність ніхто не скасовував.

– А я жінка, мені теж можна гріти руки в чужих кишенях і сидіти в кафе з привабливими чоловіками.

– Ти – інше й повинна бути обережніша:  хто зна, що в цих мужиків у голові...

Макс говорив і розумів, що несе якусь дурню  і взагалі вже жалів, що почав цю розмову.  Але сон стояв перед очима, як реальний.

Мира через силу стримала посмішку:

– Ну,  просвіти мене, що ж там такого в голові у тих віроломних чоловіків.

Макс глянув на Мирославу та несподівано посміхнувся:

– Віроломні відьми.

Мира вже  не стрималася і засміялася. Чоловік дивився на неї так ніжно,  ніби й  не було між ними білої лінії на столі. Мирослава відчула, як її кидає  в жар  від погляду  Макса.

Та ці ніжності  перервав дзвінок із фірми. Мира здивовано глянула на екран і сказала Максиму:

– Це з роботи. Що вже трапилося? – й вийшла  до іншої кімнати.

 Телефонувала її колега  з відділу кадрів – Ліна.

– Миро, привіт. Пробач, що з самого ранку і з неприємною новиною. Тут така справа: вийшов наказ про твоє звільнення. Оформлять із першого робочого дня після відпустки.

Мира чомусь особливо не засмутилася.

– А причина?

– Скорочення кадрів.

– Орест мені ще нічого не казав.

– Та у нас від сьогодні вже нове керівництво у відділі.

– Хто? І що з Орестом?

– Юлька, ну та…  із фінансового… А про Ореста ще нічого не знаю. 

Мирослава відчувала себе абсолютно розгубленою у цьому вирі незрозумілих та відверто абсурдних подій, що раптом навалилися з усіх боків. Водночас вона дуже хотіла зрозуміти, що відбувається насправді. У неї були дивні відчуття, щодо Юльки.  

– Ліно, зроби мені, будь ласка, послугу. Підніми документи, дізнайся про цю зірку сезону  більше:  хто вона і як взагалі до нас потрапила.

Ліна одразу погодилася:

– Добре. Мені й самій уся ця ситуація здається дивною: не просто вийшла сухою із цієї брудної історії, а ще так влаштувалася… – Потім обережно додала, – Ти там тримайся. Як Макс?

Мира трохи скривилася. Їй зовсім не хотілося лізти в цю тему.

– Не питай. Навіть не хочу зайвий раз згадувати – бережу нерви. – а потім, щоб припинити розмову додала, –  Все, Ліночко, мушу бігти. Мене вже чекають. Потрібно провідати  людину в лікарні.

Мирослава швидко  попрощалася, але відчуття, що вона пропустила, щось важливе, не залишало.

Макс, зайшов до кімнати та  стурбовано спитав:

– Що трапилося?

Мира аж занадто спокійно знизала плечима:

– Мене звільняють.

Макс спохмурів:

– А причина?

– Скорочення кадрів. До речі, відділ має нового керівника, –  посміхнулася трохи скоса, –   звати Юлія.

– Як? А що із Орестом? – здивувався Максим.

Мира знизала плечима: