18.

«Мудак» лежав на розкладному кріслі-дивані і його мордували два запитання: перше –  як можна нормально спати на цьому чортовому кріслі, а друге –  де так довго носить Миру. Ну, пішла там, потрусила дубцю на танцях, коктейлів випила пару і додому. Одна думка, що може бути інакше, напружувала Макса до судом у всьому тілі.

Мира була вогняна, вибухонебезпечна, її поведінку не можна було передбачити. Але Максим ніколи не сумнівався, що вона кохає його. Правда дуже своєрідно. З боку здавалося, що ці  стосунки неможливі, приречені,  божевільні, та їм було справді добре вдвох.   Це був той «ядерний синтез», який фізики заборонили б ще на етапі експериментів. Замість контрольованої енергії – шалені спалахи вогню  і вибухи. А потім почалася рутина. Макс всі сили кинув в роботу. Він так хотів, щоб Мира відчувала, що він чоловік, який здатен їй дати стабільність і впевненість.   А для цього потрібно було багато  працювати.  І вогонь пристрасті  зійшов нанівець, так і не ставши затишком сімейного вогнища.  Макс відчував свою провину.  

Чоловік гірко посміхнувся. Він зовсім заплутався. І  навіть забув, що не збирався повертатися назад «до відьми, яка зганьбила його на всю фірму».  Тепер хотів все змінити, почати заново, по-іншому. Вірив, що  десь у глибині відьомських очей його Мири живе фея. Світла, вперта, закохана. Та, заради якої варто боротися.

Хтось зателефонував Макс не дивлячись підняв трубку та аж скривився, коли почув голос Юлі.

– Привіт. Я скучила.

Макс пропустив ці слова повз вуха і запитав те, що по-справжньому хвилювало:

– Відео і фото –  твоя робота і Гонти?

– Як ти можеш навіть про таке думати? Я дуже ціную нашу дружбу і мені дуже прикро.

Голос Юлі звучав так щиро, ніжно, переконливо, що Макс зрозумів, що вона не причетна до підступів Ігоря. Тим часом дівчина продовжила:

– Зустріньмося. Я чула що тебе кинула дружина. Це несправедливо. Якби вона по-справжньому кохала, то ніколи б не відпустила такого чоловіка, як ти Максе...

– Юлю, ми самі вирішимо із Мирою, чи кохаємо одне одного, чи ні.  У тебе були проблеми, я допомагав, не більше. У мене все гаразд. Я  помирився  із дружиною і в нас все  чудово.  А що так вийшло із роботою, то на краще. У мене тепер розв’язані руки. Тому Юлю, бажаю тобі всього найліпшого –  у мене немає часу на дурниці.

– Максе, але між нами не були дурниці, я відчувала...

– А ти спитала про мої почуття? Чи  давав я  тобі хоч  натяк, більше ніж на дружбу? Досить. Все що відбувалося у твоїй уяві, нехай там і залишиться. На добраніч, мені немає часу із тобою теревенити  –  мене чекає дружина. – І відклав телефон.

Найсмішніше, що Макс не відчував жодної незручності через брехню про себе і Миру. Це був єдиний спосіб припинити ці відносини. Але як далі будуть складатися стосунки із Мирославою, Макс справді не знав. Він постійно коливався  від  бажання цілувати їй коліна до «згадати врешті свою гордість і гучно грюкнути дверима».  Але щоб не обрав – Юлі із її фантазіями у його планах точно не було.

Ще залишалося одне питання, яке не давало спокою Максу –  його фірма… Чорт, та як можна було стільки сил віддати на чужих «дядечків», які потім із камінним  обличчям за кілька хвилин підписали заяву про його звільнення.  А ще цей Ігор. Макс повернувся набік і подумав, наскільки він недооцінив його.  Про порядність Гонти  ходили легенди, а Макс складав анекдоти, над якими реготів весь офіс. Не дивно, що між ними ніколи не було дружби. Ігор Гонта був богом фінансових потоків.  Він жив і марив цифрами. Складалося враження, що всі рахунки він тримає в голові й не потрібно навіть ніякого бізнесу, щоб вони множилися і перетворювалися в гроші. Не існувало такого фінансового закону, якого не знав Гонта, не було  договору, який він не зумів би обіграти на свою  користь і жодного рахунку, який міг сховатися від нього. А от сам він так умів «почаклувати», що ніхто і не здогадається, де взялось та куди поділось. Коротше страшна людина. Але, попри свою геніальність Гонта абсолютно не вмів спілкуватися із людьми та в реальному житті був передбачуваний,  та нудний  як його цифри. А ще відлюдькуватий старомодний моралізатор, який  жив зі матір'ю похилого віку. Одним словом,  кращого заступника було годі шукати.    Принаймні так вважав  Макс, поки Ігорьок не показав справжню мерзенну натуру і не використав  наївну Юльку із її почуттями, для отримання бажаної посади.

Максим  лежав і зловтішно посміхався: як  добре що в нього є такий друг, як Орест. Треба зателефонувати та запитати, як там Ігорьок. Що  та документація, за яку він так переживає! Треба буде підкинути Гонті  пару-другу серйозних сюрпризів, щоб відчув всі радості «великого боса».  Фінанси були парафією Гонти, але люди, зв’язки, планування та  нові перспективи – це була стихія Макса, як і створення проблем, тим хто перейшов йому дорогу.  Настрій трохи поліпшився. Скоро Ігорьок отримає, все що заслужив.

Максим потягнувся до телефону, щоб поглянути, скільки годин і побачив повідомлення від Юльки. Від несподіванки, аж сів.  Прочитав: «Тебе чекав сюрприз. І ти пожалкуєш, що відмовився» А  далі  фото  дівчини  в червоному пеньюарі.

В Максима весь сон, як рукою зняло. Трясця, ще такого не вистачало. Та що за тиждень!  Де і  якого святого він прогнівив і в яку церкву ставити свічки?  Макс невесело посміхнувся. Може Ірку попросити зняти поруч чи якогось екзорциста найняти?  Знову взяв телефон:  видалив повідомлення і заблокував Юлю. Встав, підійшов до вікна:  і справді – де носить Миру?