17.

Мира підібрала Ірину біля її будинку. Та зі здивуванням поглянула на сестру:

– Щось трапилося? Я бачу на тобі твоя сукня антистрес. Робота скасовується?

– Ні, це щоб позлити Макса.

– Макса? Ти з ним зустрічалася?

– Угу. – посміхнулася Мира невесело. – Сидить у мене на кухні, пускає шмарклі, що він невинний, його підставили перед генеральним керівництвом, а з тією фіфою Юлькою  у нього по всім куткам були лише дружні поцілунки. Він  чистий, невинний  янгол, а я відьма, яка зруйнувала йому кар'єру. До речі, він вже не працює на фірмі. Я так правда не зрозуміла, чи  сам пішов, чи нагнали брудним деркачем. Коротше, якось так.

Іра ошелешено подивилася на сестру:

– А він надовго до тебе і яким вітром занесло?

Мира зітхнула:

– В Родіонівні від нашої колотнечі  не на жарт прихопило серце. Потрібно додаткове лікування. Так що гостини затягнуться на місяць точно.  Принаймні стільки просить часу лікар, протягом якого потрібно пожаліти свекруху, щоб вона не нервувала. Інакше може бути біда. Ось такі невеселі справи.

Мира ще раз зітхнула. Іра сумно на неї глянула:

– А ти як?

– А що я? Квартиру поділила, чорну сукню одягнула. Лише б витримати словесні маразми цього дурня і не придушити раніше відведеного йому часу. Коротше, намагатимуся тримати себе в руках, правда не знаю чи надовго мене вистачить.  Добре Іро, поїхали на роботу.

Іра розгублено закліпала очима:

– В такому вигляді?

– А, –  Мира, махнула рукою. –  Там є в що переодягнутися. Хотіла, щоб та свиня поревнувала.

Коли сердита Мирослава під'їхала до «Лісового прихистку», то на терасі біля конференц-зали, вже стояв Назар Петрович. Високий, міцний  у білих  штанах  і сорочці – він виглядав доволі ефектно. Чоловік окинув зацікавленим  поглядом Мирославу, тоді  трохи іронічно посміхнувся:

– А ви часом не сплутали роботу із вечіркою? Ви маєте прибирати після весілля, а не розважатися на ньому.

Мира навіть не зупинилася:

– Відчепіться. Яке вам діло як, я виглядаю у свій вільний час?  Через двадцять хвилин будете висувати мені претензії, якщо буде привід. – і пройшла повз,  навіть не дивлячись убік чоловіка.

Іра кинула швидкий погляд на  Власенка, знизала плечима та побігла за сестрою. Назар ще трохи постояв із задумливим  обличчям, дивлячись вслід Мирославі, а тоді ледь посміхнувся, покрутив головою та пішов на рецепцію.

Мирослава перевдягалася і намагалася зрозуміти свої почуття. Їй не було шкода посуду. Боліли  мрії, бажання, сподівання, які не виправдав Макс. У них все  так гарно починалося, а потім перетворилося в якусь рутину, що закінчилася фарсом. Їй справді дуже хотілося, щоб ця вся ця комедія закінчилася,  а  з іншого боку вона зі здивування розуміла, що в тому, що Макс вдома, є щось правильне. І  це  бентежило.  Ніколи до жодного із чоловіків Мира не відчувала таких суперечливих почуттів. Жоден не викликав стільки сум’яття.

Роботи у конференц-залі було небагато, але спокою не давав  Андрій Миколайович, який  постійно крутився поруч. Він  заглядав у двері, нишпорив  по залу, поправляв подушки на дивані, розставляв стільці. Ірину Андрій гордо ігнорував, а вона  демонстративно поверталася до нього спиною,  тому він діставав своїми зауваженнями Мирославу:

– Поміняйте мийний, він залишає сліди…

– Освіжувач повітря зарізкий, візьміть другий...

– Стільчики поставте більш  симетрично...

– Ви адміністратора не бачили? Уважнішою  потрібно бути, можливо справа серйозна..

– Бачу,  що ви все поміняли, як я  просив: тепер можна дихати й слідів сивих немає.

Мирослава тільки пирхала  про себе: нічого вона й не думала міняти чи за кимось слідкувати. І якщо її спочатку дратував Андрій, то тепер вона дивилася на камінне обличчя Ірини та як старанно «переживає» за якість прибирання менеджер, і їй було смішно.

До Андрія зателефонували.

– Так, я слухаю. Даміре, ти ще малий так довго сидіти за іграми, перестань тріпати нерви Кірі та лягай спати. Все ніяких планшетів. Спати й не вигадуй – ніяких підліжкових  монстрів не існує. У вісім років треба бути серйознішим. Так синку, я тебе теж люблю.

Андрій заховав телефон.  Весь час поки тривала розмова, він поправляв другою рукою сто десятий раз подушку на дивані. Потім відійшов, помилувався і вирішив «згадати» про Іру:

– Ось так,  вже краще. Здається, пані Ірино,  ви карти зоряного неба краще малюєте, ніш прибираєте.  Я розумію, що це не ваш рівень ...

Іра повернулася до Андрія:

– Не сумніваюся, що в дома в тебе всі прибирають під лінійку і  готують із медичними терезами, а  ти ходиш і перевіряєш із мікроскопом. Тому зорі не помилялися, коли казали: «Біжи дівчино, біжи, він –  мудак».

Сказала, гримнула дверима і пішла. Мирослава аж засміялася: трясця, а як же «зрозуміти, і відпустити, щоб не псувати карму», і навіть темних вібрацій не злякалася. Мирослава дивилася  на розгублене обличчя Андрія та продовжувала заливатися сміхом. Менеджер спохмурнів, глянув на Миру із-під лоба і мовчки вийшов.