12.

Поки Мирослава намагалася зрозуміти, що відбувається, то Іринка вже досить войовниче кинулася в бій:

–  Дякую за турботу, як там тебе… вас, «генеральний менеджере».  В таких справах обійдуся і без зірок.

–  Ти… ви... Дивіться, які стали самостійні, а раніше і писнути без них немогла …гли.

Мирослава трохи оговталася і в неї навіть знову прокинулася надія на «адміністратора»:

–  Ви знайомі?

–  Мала таку «радість»… – з викликом кинула Ірина.

–  Мало радості було… – відбив атаку  Андрій.

Їх очі схрестилися, ніби рапіри, Мирославі навіть здалося, що почувся металевий  лязкіт і вона сумно зітхнула – все-таки прибиральниця. В цей момент прилетіла молоденька адміністраторка:

–  Андрію Миколайовичу, ви просили повідомити, коли прибуде делегація. Вони вже у холі.

Андрій останній раз зміряв холодним поглядом Ірину і звернувся до підлеглої:

–  Маринко, покажи новим прибиральницям, – на останньому слові чоловік зробив наголос,  – їх робоче місце і видай інвентар.

Розвернувся і пішов. Дівчина привітно посміхнулася:

–  Ходіть за мною. Ви не уявляєте, як нам зараз бракує людей.

Вона радісно щебетала, показувала підсобку, інвентар, робочий одяг. А Мирослава сподівалася, що за цей місяць у «Прихисток»  нікого не принесе із її фірми. Маринка все не вгавала і вже розповідала, який тут дружній колектив та щира взаємодопомога.

–  Ми не на довго.

Буркнула Мира й ледве втрималася, щоб не запропонувати «взаємодопомогу»: Маринку – до швабри, а себе – на рецепцію.

Дівчина посміхнулася:

–  Все одно ми  раді.  Ходіть  покажу ваші зали.

Банкетний зал був просторим, з високою стелею та відкритими балками із темного дерева. Великі панорамні вікна  виходили на терасу, звідки відкривався  чудовий вигляд на річку, де в  сутінках, вода віддзеркалювала останні відблиски неба й вогники з пірса. Стіни були обшиті світлим деревом, на підлозі викладена сіра плитка імітована під камінь. Стояли окремі  столики та стильна арка  для завтрашнього весілля.  Декоратори вже виставляли милі композиції з польових квітів та  вишукані свічники.

–  Сьогодні  тут було корпоративне свято на сорок осіб, – сказала адміністратор, – а завтра - весілля. Ви вже наведете лад після декорування.  А загалом будете слідкувати за порядком  у бенкетному й конференц-залі  та  на прилеглих до них терасах.

Далі жінки  пройшли коридором до другого залу, меншого за розмірами  та більш  універсального, де було зручно проводити презентації  й  урочистості з невеликою кількістю учасників.  Тут були світлі дерев’яні стіни, великий екран на всю стіну, м’які крісла та  диванчики,  маленькі столики.  Підлога – темне дерево,  а в  стелі  вбудоване м’яке  освітлення.  В інтер’єр гармонійно вписувалася  барна стійка з каменю.

Зал був порожній, лише на столі лежали видруковані програми завтрашньої презентації місцевої IT-компанії.

–  Тут ми проводимо заходи, де замовники хочуть більше камерності та  приватності. 

Мирослава підійшла до великих розсувних вікон.  Там за терасою  таємничо розкинувся вечірній ліс.

Потім настала черга оглядати службові приміщення.  Мира остаточно переконалася наскільки гармонійно  все продумано і поєднано в «Лісовому прихистку».  Функціональність, практичність, зручність, дизайн та гармонія із навколишніми краєвидами – все було на вищому рівні. Умови і для відпочивальників і для персоналу – просто відмінні. Клятий Макс справді був одним із кращих у своїй справі.   

Вже наостанок адміністратор вказала рукою на відкритий павільйон:

–  Він теж закріплений за вами,  але сьогодні там чисто. – потім знову посміхнулася,  –  Як буде щось потрібно, то звертайтеся на рецепцію до мене чи інших адміністраторів. Ми завжди будемо раді допомогти. – посміхнулася й пішла вбік центрального входу в готель.

Мирослава полегшено зітхнула. Вона трохи відійшла від шоку через свою нову «посаду». У неї навіть прокинувся азарт. Назар Батькович хотів її принизити, а дзуськи. Вона буде прибиральницею над прибиральницями  і він  ще зі сльозами благатиме її не йти. Від таких думок у Мири остаточно поліпшився настрій і вона з цікавістю  спитала Ірину,   яка продовжувала блукати  думками  у своїх світах:

–  Ти знайома із менеджером?

Сестра стрепенулася і ніби прокинулася зі сну:

–  Що? А… ти про Андрія. Та, так  – привид із минулого. Це моє перше  кохання ще зі студентських років. Я тобі колись розповідала.

Мирослава напружила пам’ять.  Щось було таке. Але тоді  Ірина трохи поплакала в подушку і ніби ніякої  драми більше не було. 

–  Точно все гаразд?

Іра засміялася:

–  У мене –  точно. Ти забула, що ми тут через твою сімейну кризу, тому не відволікайся і страждай  у власне задоволення без конкуренції.

Мирослава засміялася. От, зараза.   Але не витерпіла і спитала:

–  А чому ви розійшлися? – вона справді не пам’ятала причини.

–  А, – Іра, якось недбало махнула рукою. — Ми були несумісні за астрологічними прогнозами.