8.

Максим та Ігор Гонта добре вивчили один одного за роки ворожнечі. Тому Ярема зовсім не здивувався, коли навпроти на диванчик гепнувся любий «друг». Привітне кафе, вечір, жива джазова музика і розлючене обличчя Гонти. Макс вперше за ці дні відчув, як його трохи попустило. Посміхнувся. Це стало останньою краплею для Ігоря. Він трохи нахилився над столом і прошипів:

– Проєкти та документація були власністю фірми.

 Максим зробив янгольський вираз обличчя:

– Ти про що, Ігорю? Я вже там не працюю п'ятий день, тому не в курсі, що ти там накерував. Але впевнений, що навіть такий геніальний керівник як ти,  не втопить фірму менше, ніж за тиждень. Чи я тебе недооцінив?

У Гонти ще більше потемніли очі:

– Чотири проєкти, які ти вів і які  були на фінальній стадії та  решта твоєї документації, де вони? Це вже не жарти, а юридична відповідальність.

Максим надпив каву і відчув, як джазові ритми прокочуються по тілу. Поглянув на Гонту майже дружньо:

– Ігорьку, на час звільнення все було на місці, а що сталося після, це вже не моя турбота. А «відповідальністю» не розкидайся. Були б у тебе докази, не сидів би ти тут із диктофоном і не намагався витягнути із мене інформацію. –  І зареготав, від того, яким розгубленим стало обличчя Ігоря.

– Чорт! – психонув Гонта,  дістав телефон і вимкнув диктофон.

Махнув офіціантці:

– Каву і ...

– Дві ложки цукру та вершки. –  докинув Макс, а потім знову зареготав в обличчя Ігоря. –  Сподіваюся ти не будеш питати, звідки я здогадався про диктофон? Ти такий передбачуваний зануда...

Ігор хмикнув:

– Я стабільний, а біля тебе всіх тіпає.

Макс уважно поглянув на Ігоря:

– Я радий, що тебе теж тіпає так, як мене від фото та відео.

Гонта знизав плечима:

– А я тут до чого?

Макс посміхнувся і з іронією зауважив:

– Ти ніякого відношення не маєш до відео, а я до зникнення документації. Які ми молодці.

Підійшла офіціантка, принесла каву Гонті. Макс поклав на стіл гроші:

– Пригощаю. – глянув на дівчину. –  Решту не потрібно.

Встав, коли проходив повз Гонту, сказав:

– Краще ти б мене вбив, ніж так опустив перед Мирою.

Більше Максим не міг знаходитися біля Ігоря, боявся зірватися, а помста страва, яку подають холодною. Надворі сів до машини. Повз кафе  пройшлася пара. У дівчини було довге чорне волосся і вона сміялася гучно, щиро. Макс дістав цигарки і його накрили спомини.

П’ять років тому.

Макс шукав очима де краще припаркуватися. Він тільки, як тиждень  орендував квартиру в будинку і звикав до нового місця. Та піднятися на свій поверх він не встиг: спрацювала сигналізація. Біля машини Макса стояла висока струнка дівчина  у легкій літній сукні.    Її довге чорне волосся розвівав вітер, а в темних очах палав гнів:

– Це твоя машина?

Максим хмикнув:

– Ого, а ми на ти?

– А чому я маю «викати» до такої свині? Я тобі скільки разів писала, що це моє місце?

Чоловік  примружив очі:

– Ти про ту  помаду на склі чи нашкрябане на капоті? «Придурок, забери свою таратайку з мого місця»

Процитував  й уважно оцінив поглядом співрозмовницю: красива, дика, з неймовірними карими очима, які заворожували.

– Це місце в тіні,  близько  біля мого під'їзду  і воно вже рік моє. – не вгавала красуня.

– Страшно уявити, що ти зробила із попереднім власником і не потрібно було знущатися із мого авто. – не відставав Макс. Йому  страшенно подобалася  ця словесна баталія.

– А як до тебе ще достукатися?

– Ну,  зараз, якось достукалися.

– А результат?

Гнів в темних очах дівчини, обпікав, але Макса це тільки більше заводило.  Він  зареготав з усього серця:

– Після таких послань  – нуль.

А потім, щоб ще позлити, та провчити нахабну незнайомку продовжив:

– Не подобається – викликай поліцію, а спробуєш ще раз щось нашкрябати, поліцію викличу я.

І зацінив, як від обурення важко задихала ця навіжена красуня. Потім демонстративно  розвернувся та пішов до під'їзду. На свій поверх чоловік  піднятися не встиг. Почувся удар і знову заволала сигналізація. Коли Макс вибіг, то  дівчина спокійно вилізла  зі свого авто, яке добряче врізалося в його машину,  підійшла й  зухвало глянула в очі:

– Не викликати ж поліцію через помаду на капоті?

Вже за годину вони сиділи не в поліційному відділку, а в затишному кафе. Макс тонув в погляді кароокої відьми та не міг звільнитися з полону її дзвінкого сміху. Він  розумів, що вляпався по самі вуха.