5.

В  Мирослави був доволі хороший настрій. Вона прочитала вранці поему, яку настрочив їй  за ніч Максим і відчула зловтіху: мабуть, добре закрутило бідосю, коли почав за упокій їх відносин, а закінчив проханням зустрітися та обговорити все ще раз. Правда Мира так і не зрозуміла, що чоловік  намагався донести до неї, коли розповідав про поцілунки з коханкою. Та вона не розгубилася й детально пояснила  кого  і в що  тепер  може  цілувати Ярема. Той  відреагував миттєво –  відразу видалив усі повідомлення.

Було вже далеко за полудень, коли Мирослава зі своєю компанією  нарешті трохи прочухалася і вирушила до міста. Вона  сиділа за кермом своєї новенької Тойоти та заздрила дівчатам, які зручно вмостилися на задньому сидінні й продовжували куняти.  Мира   була віртуозною водійкою, тому почесна місія «доставити цілими та неушкодженими» у будь-яку погоду та годину  належала виключно їй. 

Вона ще раз поглянула на дівчат. Не вірилося, що вони подруги. Люда була пишнотілою спокійною блондинкою із русявим волоссям, блакитними очима і врівноваженим характером «матусі». Маленька рудоволоса Іринка була схожа на  вертляву мишку. Любила все філософське, постійно шукала потаємні смисли буття і дуже кумедно ображалася, коли її  подруга та сестра не розуміли таких високих устремлінь.  І головним генератором пригод на  ду… голову їх жіночої компанії була беззаперечно Мира. Висока, струнка, чорноволоса красуня була нестримною, рвучкою, гарячою на слово і навіть … на руку. Її чорні очі однаково палко могли горіти і жартом і гнівом. А гострий язик та запальний характер не раз ставали причиною історій різного ступеня важкості.  Але  незважаючи на такі несхожі характери та зовнішність,  дівчата розуміли одна одну із півслова і підтримували в будь-якій ситуації. Мабуть, тому, їх критичні закиди на свою адресу, Мира сприйняла, як неприємну несподіванку. 

Вже в місті Мирослава вкотре завірила Люду, що не чіпатиме Максима і лише після цього кума зі спокійним серцем зачинила за собою хвіртку.

При виїзді із приватного сектора Ірина хитро підморгнула сестрі:

– Слухай у мене геніальна ідея, а завітаймо до Родіонівни.  Потрібно із нею поговорити, заспокоїти.  А то телефоном, якось непереконливо. А вона наша людина і не сумніваюся, що Макс уже добре  отримав від  неї по шапці.

Мирослава страшенно не любила несподівані візити, тому скептично зауважила:

– Ти ж  знаєш, що я проти гостин без попередження.

Ірка аж засміялася від цих слів:

– Ти про  що? З яких це пір нам потрібно запрошення чи попередження, щоб приїхати до Родіонівни в гості?  Вона нам завжди рада і холодильник у неї не зачиняється від смакоти. Але не переживай – ми зателефонуємо,  коли вже будемо під’їжджати.

Мирослава, ще хвилю повагалася і погодилася. Вона  розуміла, що трохи погарячкувала в нещодавній  розмові  зі свекрухою. Та зателефонувала і спитала, чому Максим такий засмучений. А Мира не стала мовчати й у своїй звичній відвертій манері видала, що вони розлучаються, бо в цього гулящого є коханка і він потрапив з нею в скандал. Все прозвучало ніби без зайвих подробиць, але  потім Мирослава   цілий вечір   думала навіщо таке ляпнула  немолодій жінці із хворим серцем. Та дякувати богу все  обійшлося і свекруха вранці завірила, що цілком  на боці Мирослави та прийме будь-яке її рішення, але попросила ще раз подумати й не поспішати.

Мира зітхнула. Вона не розуміла, як у такої золотої жінки міг народитися  такий син-придурок. Мабуть, таємно всиновила.  Мирослава, аж посміхнулася від такої фантазії, тому сказала:

– Добре.  Давай, відвідаємо Родіонівну та заспокоїмо перед операцією. – і зрозуміла, що так буде правильно.

– Ну, то вперед за смаколиками. –  скомандувала Іра.

За годину із горою пакетів, вони вже були на місці.  Але дівчат чекала несподіванка: Олена Родіонівна не  відповідала на телефонні  дзвінки.  Мирославу  огорнуло занепокоєння.  Вона вже й не рада була за свою розповідь про  походеньки Макса,  але  Іра лише посміхалася:

– Ну, чого ти завжди думаєш про щось погане. Потрібно посилати у Всесвіт світлі вібрації, а не псувати все своїм песимізмом.  Карму за негатив ще ніхто не скасовував.

Мира обдарувала Іру таким поглядом, що та зрозуміла, що «карма» вже  поруч і  відразу змінила тему:

– Добре, добре. Мовчу. Може Родіонівна відпочиває,  чи в парку гуляє із Мафіном. Ти поки що припаркуй машину, а я перевірю. – і швидко вискочила із авто вбік під'їзду.

Мирослава поглянула вслід сестрі та посміхнулася: Іра завжди відчувала, коли потрібно вчасно втекти, щоб не прилетіло. Навіть  пакети забула, хоч тепер бери у зуби. Опісля перевела погляд на  дзеркало заднього виду і посмішка повільно сповзала з обличчя.

Збоку від клумби стояв автомобіль Макса. Сонце било просто в очі, а номерні знаки були наполовину заховані за густими квітами. Та хіба Мирославі потрібні  номери? Вона упізнала б свого благовірного навіть вночі напомацки.  П’ять років під одним дахом, ще офіційно не розлучені, а  ця свиня вже геть  втратила совість:  сидить мало не під вікнами хворої матері й безсоромно цілується з коханкою. А ще вранці писало: «поговоримо, як нормальні люди»!  А  тепер Мира бачила його в усій гулящій красі. Брехуняка.

Весь світ поплив, дихання перехопило. Мирослава сказала: «Бувай!»  розуму,  та  вилетіла з авто.  Сонце сліпило, але жінка чітко бачила, як  коханка тримала чоловіка за голову, а її червоні нігті контрастували із темним волоссям на потилиці Макса.  Мира  повністю відпустила свій біль і приниження на свободу. Якимось дивом в руках у неї опинилася  бог зна ким забута на клумбі цеглина:  важка, червона, з гострими кутами –  якраз те, що треба. Пальці жінки  її міцно  стисли  і вона стала  продовженням руки.