2.

Мирослава  десь дуже й дуже глибоко в душі відчувала,  що зі скандалом трохи переборщила. Але такі несанкціоновані писки совісті швидко загасила фразою:  «Так цій зрадливій свині й треба». А потім її уява намалювала спекотні  ігрища Макса із його коханкою і вона розуміла, що той паразит залегко обійшовся. Емоційні гойдалки її виснажували більше ніж скандали, але вона точно була впевнена, що миритися зі своїм гулящим не буде. Все –  крапка.  

Люда  глянула на годинника:

– Ого, дівчата, а ми засиділися. Потрібно в ліжечка.  Мушу бути завтра вранці вдома, бо моя банда помре без мене з голоду. Що поробиш три хлопці й чоловік…

Потім знову уважно подивилася на Мирославу:

– Знаєш, життя прожити – не поле перейти. Усіляке в житті трапляється.  Подумай, не рубай із плеча. 

Вже не витерпіла Ірина:

– Ну, твій Орест не влаштовував фільмів  для дорослих, чи фотосесії із коханкою!

Люда підняла брови:

– Іро,  це були  анонімні відео і фото, а виставу  влаштувала наша Мирослава. І не було там аж такої полунички. Всі чоловіки можуть помилятися, але навіть у такій ситуації, потрібно вислухати.  Якби кожна кидалася валізами із вікон, то страшно було б ходити під будинками. 

Мирослава  вислухала Люду із виразам обличчя: «Не вчи мене жити, я сама кого хоч навчу», а потім трохи втомлено кинула:

– Не рівняй Ореста і Макса. Твій  сам розповів усе  і про вашу історію знають кілька найрідніших людей. А про подвиги свого благовірного я довідалася  мало не з усіма працівниками фірми,  а так він і далі б мовчав. Хтозна скільки у нього було цих пригод до цього.

Люда скептично підняла брову:

– Він тобі про це сказав, чи ти сама підняла його до рівня султана із власним гаремом?

Навіть Ірка трохи скривилася:

– Ну, про гарем, точно перебір. Може так, десь трохи піднапружився, що відчути себе  мачо…

Ці всі  «адвокатські» виступи на користь Максима вже відверто дратували Миру.

– Дівчата, я не зрозуміла, кого ви тут зібралися підтримувати? Мене, чи Макса?  Не плутайте гуртки,  ви моя група підтримки.

Іра і Люда майже одночасно почали:

– Поговори….

– Відпусти…

І схрестили невдоволені погляди. Мирослава зрозуміла, що ще мирити дівчат у неї точно немає сил.

– Так, досить. Зі своїм життям я розберуся сама. Ти Іро, займайся своїм Всесвітом, а ти Людо  з чистою совістю годуй завтра своїх хлопців.   Свій моральний обов'язок підтримки  ви чесно виконали.

Мирослава намагалася жартувати, але виходило так собі.   На душі шкребли коти, а перед очима стояли ті злощасні кадри зради.

Але видно Людка вирішила поставити велику  фінальну крапку  вечора і майже повторила  слова Іри:

– Подумай про Родіонівну. В неї скоро операція. Їй і так важко. Відклади розбірки із Максом. Самі охолонете і свекрусі буде  легше. Нехай думає про лікування, а не накручує, себе, що в  дітей  кавардак. Вона тебе  справді любить і переживає за вас обох  однаково…

Ірусик забула про протистояння і теж кинулася в останній бій:

– Справді не сій зараз негативу. Стримай свої темні вібрації…

Про «темні вібрації» був вже перебір, але Люда не дала відкрити Мирославі  рота:

– Дійсно заспокойся трохи, а там  диви, може і вислухаєш Макса.

Мирослава спалахнула, бо її вже дістала до чортиків така підтримка того гуляки:

– Якби він хотів, щоб його вислуховували, то не сидів би в коханки.

Люда не вгавала:

– Звідки ти знаєш де він, як не розмовляєш,  а лише гаркаєшся із ним  телефоном.

– Людко, а де він має бути вже четвертий день? Мати його переконана, що він вдома. Все, досить про мої «темні вібрації» і нещасного Макса, якого потрібно прощати, любити й відпускати.   У мене вже голова розлітається. Даю  слово не чіпати нашу бідну «заблукану овечку» до операції Родіонівни. Задоволені?

Дівчата переглянулися. До них  дійшло, що мета їх тусовки, була  «топити всіх мерзенних чоловіків» світу і наймерзеннішого серед них – Макса. Але, щось пішло не так.

Між подругами зависла напружена тиша. Щоб розрядити її Люда, хотіла, щось ще  сказати, але побачила «драконячий» погляд  Мирослави та вирішила не гратися на ніч із вогнем.  

Мирослава намагалася зручніше вмоститися у ліжку, але кляті коти на душі не давали спокою, шкребли так, що аж дихати було важко. Всі ці дні її постійно переконували, що потрібно поговорити із Максом, вислухати його, а не весь час вказувати напрям куди тому іти. Це неабияк дратувало жінку.  Всі ніби змовилися захищати  бідосю. Це ж треба, так вміти забивати памороки жінкам.

Тільки тепер Мирослава помітила, скільки  пропущених дзвінків на її  телефоні і як знову він  вібрує на беззвучному.  Максимко. Роздратування і біль Мири  вчергове змінилися зловтіхою. От біднятко, ніяк не може  заспокоїтися біля своєї зазноби. А колишнє золотко, вже строчило, щось у Вайбері. «Боже, ти мій Боже, які нервові пішли чоловіки», –  подумала Мирослава і вже почала вигадувати, що сказати таке, щоб Максимка добряче перекосило, але  згадала, як пів години тому обіцяла   не  чіпати нещасного. Посміхнулася і... вимкнула телефон та із майже щасливим обличчям вмостилася спати.