1.

Теплий літній вечір у заміському будинку із кращими подругами та  хорошим вином –  ідеальна терапія.  Якби не кляті комарі біля озера і не колишній, чиї гнівні тиради Мирослава вже слухала добрих пів години.

Голос Максима у телефоні звучав  із роздратуванням,  відразу було чути, що він стримує себе з останніх сил. 

– Я тобі Сеню не віддам. Не перетворюй наше розлучення в остаточний фарс, щоб я не забирав його через суд і з поліцією.

– Сеня залишиться зі мною.  – Мира практично смакувала словами, – Хрін тобі під ніс, а не Сеню.

Чоловік майже прошипів у гніві:

– До зустрічі в суді.

– Поцілуй мене у п'ятку і ще поклич на допомогу свою фарбовану мавпу.

Мирослава відклала  вбік телефон і її  уява вже малювала  солодку картину, як її, точніше вже не її Максима розбиває грець на ексклюзивній кухні його коханки. Скільки він вже за ці дні попив її  крові. Мирослава підвела очі догори, похитала головою і голосно ляпнула рукою по плечі, прибиваючи, ще одного кровопивцю. Однозначно в чоловіків і комарів багато спільного. Потім ще раз зітхнула і зловила   погляди  Іри та Люди,  зробила  невинний вигляд та  зручніше вмостилася на диванчику.

– Ну, чого ви  на мене так дивитеся?

Іра похитала головою:

– А, як нормальні люди розійтися не можна? Навіщо влаштовувати цей цирк?

Мирослава промовчала і дуже старанно почала викладати  собі на тарілку ще один шматочок тортика.  Вона знала, що   Ірині  цього не зрозуміти. Її молодша сестра, хоч і працювала редактором у видавництві, але  була  глибоко усвідомлена особистість: всі її чакри були прокачані до стадії дзен, гештальти закриті, а вона жила  в гармонії з усіма собачниками  та безхатьками свого  мікрорайону. Людині, такого рівня єднання із Всесвітом, не зрозуміти, якусь сімейну драму – не її рівень.  Мирослава, ще раз зітхнула  і потягнулася за  півлітровою чашкою свого улюбленого лате.

Іра поглянула на сестру поглядом східного мудреця, який осягнув всі таємниці буття.  Потім взяла свою мініатюрну чашечку із зеленим чаєм, відпила кілька маленьких ковточків і знову  зловила  якусь тільки їй зрозумілу хвилю із космосу:

– Потрібно вміти прощати й відпускати…

Мирослава глянула на неї трохи із-під лоба і хмикнула:

– То я і відпустила.

– Миро, гнів відпускати, а не валізу чоловіка із третього поверху. Ну, подумай сама. Максим до цього був зразковим сім’янином, все залишив тобі, а ти йому Сеню жалієш? Мені, страшно уявити,  якби ви ділили дітей, якщо не можете поділити папугу!   Дорослі люди,  а розуму не маєте…

Ось тут Мирославі перехопило подих від обурення:

– До чого тут розум і папуга?? Макс зрадив мене,  мою довіру, любов. 5 років спільного життя….  Зразковий сім’янин! А хто, його знає, скільки в нього ще було тих шльондр! Може, я хочу, щоб йому  пекло так, як мені…

– Точно розум тут ні до чого. – зітхнула Ірина і продовжила,– Йому,  Миро,  добре припекло. Червоний перець в трусах, касторове масло на сніданок та пісок в бензобак. І це в день,  коли в нього була генеральна нарада із керівництвом.  Тому вважай, що ви квити.

Мирослава з усіх сил намагалася зберегти серйозне обличчя. Але виходило поганенько. Що-що, а ту нараду Максим запам’ятає на все життя.  Ірина теж  старалася  втримати високоморальне налаштування своєї проповіді,  хоч її так само перло зареготати:

– Тішся життям. Я тут записалася на кілька практик. Будемо підіймати наше самоусвідомлення і Всесвіт нам відгукнеться. І віддай ради бога йому того папугу. Ти ж знаєш, що це останній подарунок його покійного батька.

Мирослава рішуче трусонула головою – дзуськи:

– Не віддам. Маркович його подарувала нам обом на новосілля. Як уявлю, що та  хвойда забуде закрити вікно, чи гримне дверима, на яких Сеня любить сидіти… Хай іде до біса.

Іра зробила останню спробу:

– Подумай про Родіонівну. Як їй дивитися на ваші комедії з хворим серцем. Вона і так важко сприйняла новину про розлучення.

Мира трохи скривилася. Ось тут Ірина мала рацію. Мати Макса була дуже хорошою людиною, яка  ставилася до  Мирослави, як до рідної дочки  та завжди була на її боці. Тепер Олена Родіонівна  не знала, що робити. Перед  її очима були роки «щасливого сімейного життя», яке так гарно вмів демонструвати син, тому новина про розлучення добре її підкосила. А про коханку взагалі добила, вона кілька днів пила ліки і їй навіть викликали лікаря. Вона намагалася поговорити із «дітьми»  і все  чекала,  що ті помиримося, а все що відбувається   із їх   шлюбом,  вважала якоюсь  прикрою помилкою. Страждання свекрухи  трохи стримувало   праведний гнів Мирослави. І щоб допекти Максу вона намагалася діяти  не так відкрито.  Тому  вперто похитала головою: Сеня залишиться із нею.  Нехай Максим, відчує, як може боліти серце, за чимось дорогим.  Це тобі не перець в трусах, що вимив і забув.

Кума Люда, яка слухала весь час мовчки, поставила на стіл чашку і запитала зі спокійною цікавістю:

– І що ти думаєш робити далі?

– Що ти маєш на увазі? – Мирослава поглянула  із нерозумінням на  Люду.

– Ну, провчила ти його, а далі?