Розділ 9: Правила гри у великому місті

Вечір у парку закінчився, але напруга нікуди не зникла. Поки таксі везло їх через вечірній Київ, Аліна мовчала, але її пальці звично відстукували дріб по екрану смартфона. Вона створювала замітку.

​— Ти знову це робиш, — зауважив Назар, спостерігаючи за відблисками ліхтарів на її обличчі.

— Що саме?

— Складаєш список «Як вижити після зустрічі з Мар'яною».

​Аліна зітхнула і вимкнула телефон.

— Я просто намагаюся мінімізувати збитки. Назаре, ми не можемо просто «плисти за течією», якщо ця течія приносить твоїх колишніх прямо до нашої лавки. Тому ось мої умови:

• ​Повна прозорість щодо фінансів з минулим. Ніяких «спільних квартир» у підвішеному стані.

​• Жодних дзвінків після дев’ятої вечора.

​• Ми маємо визначити, хто ми одне одному, щоб я знала, у якому статусі я відбиваю атаки твоїх «колишніх».

​Назар мовчки слухав, а потім попросив водія зупинитися біля старого будинку на Подолі.

— Пункт третій мені подобається. А щодо решти... Ходімо. Я покажу тобі свій «статус».

Квартира Назара виявилася зовсім не такою, як уявляла Аліна. Вона чекала на хаос із розкиданих шкарпеток та коробок від піци, але натомість потрапила в лофт, де панував дивний, майже стерильний мінімалізм.

​Центральне місце займав величезний стіл із трьома моніторами, які світилися складними каскадами коду.

​— «Цифровий хаос»? — Аліна підійшла до екранів. — Назаре, це... це ж архітектура безпеки для блокчейн-платформ. Ти не просто фрілансер.

​— Я розробник систем захисту, — він кинув ключі на стіл. — Мар'яна хотіла, щоб я працював у корпорації її батька. Щоб я носив костюм, мав кабінет із видом на Дніпро і був «зрозумілим». Вона бачила в мені актив, який треба вигідно вкласти.

​Він підійшов до неї зі спини, але не торкнувся, даючи їй простір.

— А я вибрав це. Свою свободу. Мій «хаос» — це лише видимість для тих, хто не вміє читати код. Мар'яна досі дзвонить, бо вважає, що я «переросту» цей етап і повернуся в її золоту клітку. Квартира, про яку вона казала — це інвестиція, яку я давно пропоную їй викупити, але вона використовує її як привід не відпускати мене.

​Аліна дивилася на рядки коду, які бігли по екрану. Вона раптом зрозуміла: він не боїться правил. Він боїться бути чиїмось проектом.

​— Значить, я зі своїми списками... — вона повільно повернулася до нього, — ...я теж нагадую тобі про ту клітку?

​Назар усміхнувся — цього разу без тіні іронії.

— Твої списки — це твоя мова. Ти не намагаєшся змінити мене, ти намагаєшся зрозуміти, куди мене вписати у своєму всесвіті. Це... по-своєму мило. Хоча пункт про «жодних дзвінків після дев'ятої» я б обговорив. А що, як я захочу почути твій голос о десятій?

​Аліна відчула, як стіна, яку вона так старанно будувала навколо себе, дає чергову тріщину.

— О десятій... допускаються винятки, — тихо відповіла вона. — За умови попереднього узгодження в месенджері.

​— Ти невиправна, — засміявся Назар.

​Він притягнув її до себе, і цього разу поцілунок був іншим — не стрімким, як у саду, а глибоким і спокійним, як нічний Поділ за вікном. У цій квартирі, серед екранів і складних алгоритмів, Аліна нарешті відчула те, чого не було в жодному її плані — безпеку.

​— То який наш статус? — прошепотіла вона йому в плече.

​— Статус: «У розробці», — відповів Назар. — Але система стабільна. І жоден Артем чи Олег не зможуть її зламати.

Зр​анку наступного дня ​Аліна прокинулася від запаху кави. На тумбочці лежав аркуш паперу. Вона очікувала побачити щось романтичне, але це був список. Почерком Назара.

​«Правила для Аліни від Назара:»

​• Сніданок — це святе. Ніяких розмов про дедлайни, поки кава гаряча.

• ​Раз на тиждень ми робимо щось абсолютно нелогічне (наприклад, годуємо качок чебуреками).

​• Якщо ти захочеш піти від мене через моє минуле — спочатку перевір наш спільний "код". Він унікальний.

​Аліна притиснула папірець до грудей. Здається, її світ більше ніколи не буде колишнім. І, чесно кажучи, вона вже не була впевнена, що хоче повертати свої ідеальні таблиці.​