----- 2 -----

Повернувшись до комп'ютера, дівчина вийняла сім-карту зі свого телефону і задумливо глянула на безліч іконок на екрані монітора. Там були ігри, в які вона вклала величезну кількість часу та енергії, ігри, які були її притулком від реальності, місцем, де вона могла забути та відволіктися від своїх проблем. І тепер, коли вона вирішила стерти всі сліди свого існування у віртуальному світі, у її серці лунали роздвоєні емоції. З одного боку, вона відчувала полегшення, з іншого — тривогу та невизначеність. Вона задавалась питаннями, які мучили її вже не вперше. Як Black_tiger дізнався про неї? Можливо, вони зустрілися у якійсь грі? Чи, можливо, він випадково натрапив на її профіль у соціальних мережах? Чи їй випадково вдалося привернути його увагу, залишивши десь не там коментар?

Вона мала дуже багато питань та не було жодної відповіді. Це навіть якось дивно було усвідомлювати, що ти не можеш повністю контролювати усе в своєму житті. Є занадто багато випадковостей, які за мить можуть змінити все. Але смерть Діми не повинна бути марною. Ким би не був її переслідувач, вона не гратиме за його правилами. Це було її рішення, її спосіб боротьби з тим, що сталося. Вона не збиралася бути жертвою. Вона збиралася бути господаркою своєї долі. І тому вона почала клацати на кожну іконку, заходячи в налаштування кожної гри. На кожному кроці її супроводжувало одне й те саме повідомлення:

——— Ви впевнені, що хочете видалити свій ігровий аккаунт?

Щоразу вона відповідала “так”. Це був її ранок суботи - ранок, коли вона рішуче знищувала своє минуле, щоб почати своє життя заново. Вона відчувала, як з кожним видаленим обліковим записом їй стає легше, ніби вона скидала з себе важку ношу, яка довгий час тягла її вниз. З кожним “так” вона відривала від себе частину минулого, яке більше не мало влади над нею. Вона була готова зустріти новий день, нове життя, повне можливостей та свободи...

Проте ближче до обіду хтось постукав у двері, порушуючи спокій квартири. Настя, відчуваючи певну тривогу, повільно підійшла до дверей і подивилася в вічко. На сходовому майданчику нікого не було. Вона замислилася на мить, перш ніж рішуче відчинити двері. На килимку перед порогом був букет квітів із запискою. Настя взяла записку і прочитала:

——— Ти не відповідаєш на мої повідомлення. Я хвилююся.

Відчуваючи, як простір знову починає стискатися навколо неї, немов сковуючи дихання, вона кинула букет кудись у бік сходів і поспішно зачинила двері. Зі здивуванням усвідомивши, що вона все ще в небезпеці, дівчина підійшла до комп'ютерного столу. Взявши свій мобільний телефон, вона вставила туди нову сім-карту і почала набирати номер.

——— Алло, мам? Я хочу з'їхати! — промовила Настя.

——— Та як же так? — пролунав здивований жіночий голос. - Ми ж заплатили за рік! Тобі ще жити та жити у тій квартирі! Ти взагалі знаєш, скільки ми вже грошей витратили на тебе?

——— Мамо, дай трубку татові, — втомлено видихнула Настя, відчуваючи, як сльози навертаються на очі.

Ще якийсь час їй було чутно жіноче бурчання, а потім чоловічий голос ласкаво запитав:

——— Так, слухаю, що трапилося у моєї маленької принцеси?

З батьком домовитись було простіше, ніж з матірʼю. Він вислухав Настю з особливим терпінням, не обурювався і майже не ставив запитань. Його голос був спокійний і врівноважений, немов він вже передбачав кожне слово, яке вона скаже. Вони швидко зійшлися на тому, що Настя житиме у студентському гуртожитку, враховуючи обмеженість фінансів у її батьків. Сама Настя ще не мала постійного джерела доходу. Тому для неї гуртожиток був найкращим варіантом. 

Після розмови з батьком дівчина відчувала певне полегшення. Батько прийняв її рішення. В її душі з'явилася тиха радість. Вона знала, що він зможе переконати матір — отже, настав час збирати речі. Єдине, що засмучувало дівчину, так це слова батька про те, що власниця квартири, скоріше за все, не захоче повертати гроші. Їй справді було складно все пояснити. Вона відчайдушно шукала, за яку б таку шкоду стягнути додаткову плату з молоденької та дурної, на її думку, квартирантки. Насті ледве вдалося її переконати повернути хоча б половину суми. Жінка постійно казала про те, що їй тепер знадобиться багато часу на пошуки нових квартирантів. А час – це гроші! Настя намагалася оскаржити подібні висловлювання. Її серце билося від обурення. В голові крутились думки про несправедливість та жадібність. І коли їй хоч якось вдалося переконати літню жінку віддати їй частину оплати, вона хутко почала збирати валізи. Господарка квартири весь час ходила за нею, наче тінь, щоб вона випадково не прихопила щось із собою.

Проте у суботу ввечері все вже було зібрано. Тільки на подив дівчини виявилося, що вона не могла поселитися до гуртожитку раніше за понеділок. Настя була змушена знову звернутися до господарки квартири, щоб отримати ключі. Та раділа і зловтішалася. Але зрештою, погодилася надати їх за невелику додаткову плату. Тож тепер Насті залишалося лише дочекатися понеділка...

Понеділок приніс із собою гнітючу атмосферу. Настя, зібравшись на першу лекцію, відчувала змішані почуття. Адже з самого ранку їй доведеться побачити Валентину Іванівну, а вона не була впевнена, як саме викладачка відреагує на її присутність. До того ж, у її грудях безупинно тліло почуття того, що саме ця жінка була винна в тому, що сталося з її єдиним другом.

Але незважаючи на всі сумніви та страхи, Насті таки довелося ухвалити рішення йти. Зав'язавши жалобну хустку на голові, що символізувала її скорботу і тяжкість втрати, вона повільно зібрала кілька зошитів у невелику сумку і попрямувала до університету. З кожним кроком відчувала, наче невидима нитка тягне її вперед. У голові миготіли думки про те, як їй доведеться витримати цей день. Спочатку пари, потім похорон Діми, а потім переїзд до студентського гуртожитку. Як їй лише винести все це? Серце стискалося від смутку та болю.

Так вона йшла вулицею з опущеною головою, занурена у свої думки, не помічаючи навколишнього світу. Під ногами шаруділо осіннє листя. Вітер грайливо пестив її волосся. Вона не звертала на це уваги. В її очах була невимовна глибина смутку. Обличчя було заповнене занепокоєнням. Це була скорбота, що пронизувала її серце та душу.