----- 1 -----

Того вечора Настя сиділа за столом у зручній спідній білизні. Її довге русяве волосся спадало на плечі, а зелені очі були прикуті до екрана, де йшов романтичний фільм. Сюжет був доволі простий: головні герої то сварилися, то мирилися. Проте кожна сцена викликала у Насті сильні емоції і відволікала її від повсякденних турбот.

Вона сиділа в кімнаті орендованої квартири. Світлі стіни гармоніювали з теплим світлом лампи. Всюди висіли картини лісу восени та стояли букети квітів. У кутку знаходився дерев’яний стелаж зі старими книгами та альбомами з фотографіями, які Настя іноді переглядала.

Був тут і старий зелений диван. Трохи потертий, але зручний. Біля нього — кавовий стіл із кількома книгами й чашкою кави. На підлозі лежав м’який бежевий килим. Комп’ютерний стіл був старий, на ньому – горщики з рослинами.

Так виглядав звичайний вечір дівчини. Але несподівано на екрані з’явилося сповіщення:

——— Вам надійшло повідомлення від користувача Black_tiger.

Настя тільки буркнула під ніс:

——— Який оригінальний нік! Теж мені тигр знайшовся!

Подумавши про це, вона навіть не замислювалася відкривати повідомлення. Але користувач із ніком Black_tiger знову спробував привернути її увагу. Внизу екрана з'явилося нове сповіщення:

——— Вам надійшло повідомлення від користувача Black_tiger.

Друге повідомлення вже викликало в Насті занепокоєння. Чому цей незнайомець так наполегливо намагається зв’язатися з нею? 

Та навіть ці думки не змусили її одразу перевірити зміст. Лише коли телефон запищав, вона взяла його в руки, відчуваючи непевність. На екрані висвітлився текст, який змусив її серце завмерти:

——— Я знаю, що ти вдома.

Настя скам'яніла. Як ця людина могла знати, де вона? Адресу вона нікому наче не розповідала. Можливо, це просто блеф? Вона відкинула телефон убік, намагаючись не думати про це. Але телефон знову привернув її увагу. На екрані з’явилося ще одне повідомлення:

——— Чому ти не відповідаєш?

За ним прийшло ще одне. Відкривши його, Настя побачила фото свого будинку. На знімку виднілося її вікно, з якого лилося м’яке світло. Її охопив страх. Хтось стежив за нею, і цей хтось стояв десь поруч, щоб зробити цей знімок. 

Щоб переконатися, що її думки вірні, вона підбігла до вікна і обсмикнула штору. На вулиці під її будинком справді стояв силует у чорній куртці, обличчя якого було повністю закрите каптуром. Побачивши його, вона почула, як телефон знову запищав. 

——— Познайомимося? – було написано у новому повідомленні.

Настя з жахом закрила штори й відійшла назад, схопивши ковдру, наче та могла хоч якось її захистити. Але комп’ютер на столі продовжував пищати — нові повідомлення приходили без упину.

А тоді пролунав дзвінок. Настя, в паніці, вибігла з кімнати, закутавшись у ковдру, і залишилася в залі до самого ранку. Вона б і вранці, можливо, залишилась там, однак їй необхідно було йти на пари. І щойно місто наповнилося ранковим світлом, Настя пішла в університет. Сонячні промені грали на її волоссі. Свіже повітря наповнювало легені. 

Тільки коли вона підходила до перехрестя і готувалася перейти дорогу на світлофорі, до неї підійшов трохи товстенький хлопець із громіздким рюкзаком на спині і взяв її за руку. Її серце застукотіло сильніше. Вона злякано підняла на нього свої очі.

——— Нарешті, ти мене помітила! - радісно вигукнув хлопець. - А то кличу-кличу —- ніякої реакції! Ти не виспалася, чи що?

——— Діма? - здивувалась Настя.

——— Ти когось іншого чекала побачити? Ми ж з тобою щоранку разом ходимо на лекції!

——— Так, дійсно, вибач….

Опустивши голову і стискаючи сумочку, Настя пішла вперед. Діма з великим рюкзаком поспішив за нею.

——— Щось трапилося, — глянув він на неї, але вона не відповідала.

Він намагався з'ясувати, що сталося. Та Настятільки відмахувалася від його запитань. Її серце прискорено билося, згадуючи минулу ніч. Вона боялась. Вона не хотіла нікому про це розповідати. Щоб уникнути розмови, почала говорити про якісь банальні речі. Але раптом телефон знову запищав. Настя, сповнена тривоги, дістала смартфон. Повідомлення змусило її серце на мить завмерти:

——— Це твій хлопець? Тобі подобаються вгодовані?

Діма, побачивши її реакцію, спробував жартівливо посміхнутися:

——— Це ж треба! Нас вперше назвали парою!

Але Насті було не до жартів. Засунувши телефон назад у сумку, вона озирнулася навколо і прискорила крок. Діма знову пішов за нею.

Університетський день тягнувся повільно. Вони постійно змінювали місця: то сиділи разом на першій парті, то десь в кінці аудиторії. Коридори, сходи, лекції — усе здавалося безликим. Діма намагався жартувати, показував меми, але Настя ледве реагувала.

На останній лекції з'явилася Валентина Іванівна. Вона увійшла в аудиторію з гордістю викладача. Її пряма постава і суворий погляд миттєво зосередили студентів. Сиве волосся було акуратно зачесане назад, а строгий вираз обличчя не терпів легковажності. Її голос, хоч і трохи писклявий, та все ж звучав рішуче й владно.

——— Дуже шкода, що вас усіх перевели на третій курс, — почала вона. — Мені хотілося б, щоб вас стало вдвічі менше. Тому цього року я оцінюватиму вас особливо суворо. Пропустили хоча б одну лекцію — мінус один бал.

Її слова прозвучали, як вирок, і в аудиторії запанувала тиша.

——— Вона кожного року це повторює? — тихо пробурчав Діма.

Настя промовчала, але Валентина Іванівна не пропустила його репліку. Її погляд впився в нього. Напруга зросла, як струм у проводах, готовий прорватися.

——— Встаньте, Кулібко! — її голос прорізав тишу.

Вона дивилася на нього з такою жорстокістю, що здавалося, ніби готова піти на все заради підтримання своєї влади. Діма повільно підвівся. 

——— Тепер вийдіть! Ви заважаєте! — цього разу її голос звучав загрозливо.

Після того, як він пішов, викладачка оглянула аудиторію, ніби птах, що захопив територію. Її переможний погляд не залишав сумнівів — дисципліна має бути дотримана.