Глава 20. Справжня пропозиція

Глава 20. Справжня пропозиція

Два місяці промайнули так швидко, що Діана іноді сама не вірила, наскільки змінилося її життя.

Ще зовсім недавно в її голові існував чіткий план: кар'єра, бізнес, зустрічі, подорожі, вечори наодинці у своїй розкішній квартирі.

А тепер у її житті було все зовсім інакше. Роман. Ольга. Спільні сніданки. Сміх.

Побутові сварки через те, хто забув купити молоко.

І найдивніше — їй це подобалося.

Дуже. Особливо після операції Ольги.

Два місяці тому Роман страшенно хвилювався за сестру. Операція була непростою, і весь цей час він майже не відходив від неї.

Діана теж була поруч.

Вона допомагала з лікарями, купувала необхідні речі, домовлялася про найкращих спеціалістів і навіть контролювала графік реабілітації.

А коли Ольгу виписали, Діана зробила те, чого Роман зовсім не очікував.

Вона перевезла Ольгу до свого великого заміського будинку.

— Тут їй буде зручніше, — сказала Діана.

— Діано, це занадто.

— Що саме?

— Твій будинок.

— Він великий.

— Я бачу.

— Там є окрема кімната для Ольги, ванна з усіма зручностями, ліфт, широкий коридор, сад…

— Я бачу.

— Тоді в чому проблема?

Роман усміхнувся.

— Ти просто не вмієш робити щось маленьке.

— Я бізнесвумен.

— Я вже зрозумів.

Ольга тоді засміялася.

— Ромо, перестань сперечатися. Мені тут подобається.

І на цьому суперечку було закінчено.

Так Ольга залишилася в будинку Діани.

А невдовзі там оселився і Роман.

Спочатку він казав:

— Я просто залишаюся, щоб бути поруч із сестрою.

Потім:

— Я залишуся ще на кілька днів.

Через тиждень:

— Діано, де моя футболка?

А ще через кілька днів Діана подивилася на нього й запитала:

— Ти взагалі збираєшся колись поїхати?

Роман подивився на неї абсолютно серйозно.

— А навіщо?

Діана відкрила рот.

Закрила.

— Не знаю.

— От і я не знаю.

Ольга, яка сиділа неподалік, тихенько сказала:

— Ви вже як подружжя.

— Ольго!

— Що?

Роман засміявся.

І так вони стали жити разом.

Спати в одній кімнаті.

Снідати разом.

Вечорами дивитися фільми.

Діана навіть перестала дивуватися, коли вранці прокидалася, а Роман уже приносив їй каву.

Їхній колишній контракт давно став просто смішним спогадом.

Бо тепер вони були сім'єю.

---

Того вечора Діана сиділа у вітальні з ноутбуком.

На столі лежали документи.

Поруч стояла чашка кави.

Вона щось уважно читала, коли Роман зайшов до кімнати.

— Знову працюєш?

— Трохи.

— Ти обіцяла сьогодні відпочити.

— Я обіцяла?

— Так.

— Не пам'ятаю.

— Звичайно.

Він підійшов до неї, закрив ноутбук і поставив його на стіл.

— Ей!

— Відпочинок.

— Романе!

— Ні.

— У мене робота.

— У тебе є я.

Діана подивилася на нього.

— І що мені з тобою робити?

— Любити.

Вона завмерла.

Роман усміхнувся.

— Що?

— Нічого.

— Ти почервоніла?

— Ні.

— Почервоніла.

— Не вигадуй.

Він сів поруч.

— Діано…

Його голос раптом став серйозним.

Вона подивилася на нього.

— Що?

Роман дістав із кишені маленьку коробочку.

Діана спочатку не зрозуміла.

Потім її очі округлилися.

— Романе…

Він опустився перед нею на одне коліно.

— Діано, пам'ятаєш, як усе почалося?

Вона засміялася крізь хвилювання.

— На моїй кухні. Зі зламаного унітаза.

— Саме так.

— Найромантичніший початок стосунків у світі.

— Я старався.

Він відкрив коробочку.

Всередині лежала каблучка.

Красива, витончена, з великим блискучим каменем.

Діана прикрила рот долонею.

— Я хотів зробити це давно, — продовжив Роман. — Але чекав, поки все стане правильно.

Він подивився їй в очі.

— Я більше не хочу бути твоїм нареченим напрокат.

У Діани на очах з'явилися сльози.

— А ким хочеш бути?

Роман усміхнувся.

— Твоїм чоловіком.

Вона вже плакала.

— Діано, я люблю тебе. По-справжньому. І хочу прокидатися поруч із тобою не тому, що так написано в якомусь контракті. А тому, що ти — моя людина.

Він простягнув руку.

— Вийдеш за мене?

Діана навіть не дала йому договорити.

— Так!

Вона схопила його за плечі й потягнула вгору.

— Так! Так! Так!

Роман засміявся.

— Я зрозумів.

— Ні, ти не зрозумів!

Вона плакала й сміялася одночасно.

— Я чекала цього!

— Справді?

— Можливо!

— Можливо?

— Добре! Так!

Роман надів їй каблучку.

Діана подивилася на неї й знову заплакала.

— Вона прекрасна.

— Як ти.

— Ти зараз спеціально говориш усе правильно?

— Ні. Просто мені пощастило.

Він підхопив її на руки й закружляв по кімнаті.

— Романе!

— Що?

— Постав мене!

— Не хочу!

— Я зараз впаду!

— Не впадеш.

— Ольго!

Ольга саме визирнула з коридору.

— Що сталося?

Діана крізь сміх вигукнула:

— Я виходжу заміж!

Ольга широко усміхнулася.

— Я знала!

Вона схопила телефон.

— Стоп! Я зараз музику поставлю!

— Навіщо? — засміявся Роман.

— Бо це заручини!

За кілька секунд у вітальні залунала святкова музика.

Ольга підняла руки.

— Танцюйте!

Роман поставив Діану на підлогу.

Вони засміялися.

А потім просто обійнялися.

— Тепер офіційно, — прошепотів він.

Діана поклала голову йому на груди.