Глава 2. Наречений знайшовся. У туалеті

Глава 2. Наречений знайшовся. У туалеті

Марина вперше зрозуміла, наскільки серйозно сестра влипла, приблизно через дві години після того самого сімейного застілля. Спочатку вона просто посміялася.

Потім ще трохи посміялася. А потім відкрила телефон і вирішила перевірити, чи справді можна знайти чоловіка за кілька днів.

Через три години сміх закінчився. Бо чоловіки в інтернеті, виявляється, поділялися на кілька категорій.

Перші шукали кохання всього життя.

Другі — виключно пригод на одну ніч.

Треті чомусь були впевнені, що фотографія з оголеним торсом на тлі ванної автоматично робить їх неперевершеними.

Четверті фотографували себе в машині.

П’яті — з рибою.

Чомусь дуже великою рибою.

Марина гортала анкети й уже не розуміла, кого саме вона повинна знайти для Діани: майбутнього чоловіка чи людину, яка хоча б уміє тримати ложку без інструкції.

— Ні… — пробурмотіла вона, свайпнувши чергового кандидата.

Наступний.

— Теж ні.

Наступний.

— Господи, ні.

Ще один.

Марина затрималася.

Чоловік виглядав цілком пристойно. Костюм, усмішка, нормальна фотографія.

Вона відкрила профіль.

«Люблю подорожі, спорт, бізнес і красивих жінок».

Марина фиркнула.

— А я люблю чоловіків, які вміють написати щось, крім слова «привіт».

Свайп вліво.

Наступний кандидат написав їй повідомлення майже одразу:

«Привіт, красуне. А ти сама?»

Марина подивилася на екран.

— Ні. Я із сестрою, якій потрібен наречений. Але ти явно не підходиш.

Телефон знову опинився на столі.

Марина зітхнула. Діана, звичайно, сама винна. Хто просив її обіцяти всій родині, що через рік вона приїде з нареченим? Причому не просто з чоловіком. З нареченим. З майбутнім чоловіком.

З людиною, яку бабуся мала б розглядати з таким виразом обличчя, ніби перевіряє якість м’яса на ринку.

— Знайду я тобі нареченого, — пробурмотіла Марина. — Знайду.

І продовжила гортати.

Ніч поступово перетворилася на ранок.

Марина навіть не помітила, як за вікном почало світати.

У якийсь момент вона заснула просто з телефоном у руці.

А вранці подивилася на результати своєї нічної праці.

Тридцять сім анкет.

Дванадцять листувань.

Троє чоловіків, яких вона вже подумки відправила назад в інтернет.

І жодного підходящого Романа.

— Чудово, — сказала Марина, сьорбаючи охололу каву. — Я витратила всю ніч і не знайшла навіть пристойного сантехніка.

Вона ще не знала, наскільки пророчими виявляться ці слова.

Минув рік.

За цей рік Діана встигла зробити те, що в неї виходило найкраще: побудувати ще кілька успішних проєктів, укласти вигідні контракти, виступити на конференціях і майже забути про свою великодушну обіцянку.

Майже. Бо одного ранку задзвонив телефон.

— Донечко, — пролунав у слухавці голос мами.

Діана, яка сиділа в готельному номері в Естонії, одразу насторожилася.

— Так, мамо?

— Ти ж пам’ятаєш, що в тебе скоро день народження?

Діана подивилася на календар.

Потім ще раз. І завмерла. Тридцять років.

Вона справді забула.

— Звичайно, пам’ятаю.

— Тоді ми всі приїдемо.

— Мамо, я зараз на конференції…

— Ми знаємо.

— Я повернуся за кілька днів.

— От і чудово.

Діана вже відчувала підступ.

— А що ви збираєтеся робити?

Мама радісно відповіла:

— Святкувати твій ювілей.

Діана усміхнулася.

— Добре.

— І познайомитися з твоїм нареченим.

Усмішка зникла.

— З яким?

У слухавці повисла тиша.

— Діано.

— Мамо…

— Ти сама сказала рік тому, що знайдеш його.

— Я тоді була під впливом обставин.

— Яких?

— Вина.

— Ти випила всього один келих.

— От бачиш! Значить, він був дуже міцним.

Мама важко зітхнула.

— Ми чекаємо на тебе.

Дзвінок закінчився.

Діана ще кілька секунд дивилася на телефон.

— Чорт.

Вона зовсім забула про головне.

Наречений. Той самий. Якого вона мала привести.

На власний тридцятий день народження. Діана схопилася з ліжка, пройшлася номером і зупинилася перед дзеркалом.

— Спокійно.

Вона була успішною жінкою.

Самостійною.

Розумною.

У неї була компанія, співробітники й навіть особистий помічник.

Невже вона не зможе знайти одного чоловіка?

Відповідь прийшла майже одразу.

Зможе.

Але проблема була в іншому.

Вона вже намагалася.

За останній рік Марина познайомила її з кількома чоловіками.

Один виявився жахливим занудою.

Другий був настільки закоханий у власне відображення, що Діана підозрювала: якщо вони одружаться, їй доведеться спати з його фотографією.

Третій був цілком нормальним, але через місяць з’ясувалося, що він збирається переїхати до Канади. Четвертий зник після першого побачення. П’ятий виявився одруженим.

Після п’ятого Діана офіційно оголосила пошуки закритими. А тепер їй знову був потрібен чоловік. Причому бажано такого типажу, якого сім’я зможе прийняти. І чомусь у пам’яті спливло ім’я. Роман.

— Роман… — прошепотіла вона.

І тут же схопила телефон.

— Марино!

— Доброго ранку, — сонно відповіла сестра.

— Який ще добрий ранок? У мене катастрофа!

— Що сталося? Тебе звільнили?

— Я сама собі начальниця.

— Тоді сама себе звільнила?

— Марино!

— Все, мовчу.

Діана глибоко вдихнула.

— За кілька днів у мене день народження.

— Знаю.

— Тридцять років.

— Теж знаю.

— І мама чекає на мого нареченого.

На тому кінці повисла пауза.

— Ой.

— Саме так.

— Але ми ж шукали!