Він пішов, а я не могла насолодитися запахом його парфумів. Дарино, що з тобою, він до тебе чіплявся, а ти тут сидиш, і насолоджуєшся запахом його парфумів. Я хотіла це припинити, але ніяк не могла себе заставити це не робити. І тут я згадала Анастасію. Точно, у нього ж є дівчина, от навіщо тільки я йому. Ця думка мені зіпсувала настрій, здавалося б чому, але мені він здається подобався, хоч я його і знаю всього декілька днів, але все ж. Я швидко хотіла вигнати цю думку з голови, але мені це не вдалося, таке відчуття, ніби вона там жила ще до його появи.
- Ей, Даш, ти що заснула?,-почала говорити подруга коли прийшла.
- А, ні, я просто задумалась,-відповіла я.
- Це вже щось цікаве,-вона сіла напроти,-і я тебе уважно слухаю.
- Та нічого такого,-відмахнулась я.
- Не розповідаєш, то і не потрібно,-надула губки Олександра.
- Гей, не ображайся, я і справді ні про що важливе не думала.
- Ну добре, ходімо на пару, бо вже трішки запізнюємося,-сказала подруга.
- Так, точно. Ти йди, а я також зараз піду.
- Добре, тоді до вечора,-попрощалася Олександра.
- Так, бувай.
Я ще сиділа в тому кафе з півгодини, і була повністю охоплена думками про сьогоднішню розмову з Артуром.
"- Навіщо це йому?"
"- Що він цим домагається?"
"- Невже хоче примиритися?"
І ще багато інших думок спливало в мене в голові. Я вирішила пройтися, можливо свіже повітря мені допоможе. Я вийшла на вулицю, там було ще тепло, але вже відчувалися перші нотки осені в повітрі. Я пройшлася по парку. Легенька сукня, що була на мені, почала розвіватися в повітрі, а вітер почав гратися з моїм волоссям. Була чудова погода, така, як я люблю, не вистачало лише різнобарвних листочків на деревах і у повітрі.
Я так гуляла півдня, не помітила як думки стали чистими, і я насолоджувалася гарною погодою І теплим сонцем. На дві останні пари я вирішила піти, бо вже ж таки потрібно вчитися, і я про це вже майже забулась. Коли я прийшла до універу, згадала про майбутню зустріч після пар, і я ще досі не вирішила як мені вчинити. Добре що ще була перерва, я швидко знайшла Олександру і розповіла їй про ту зустріч в кафе.
- Ого, ти здається вляпалась. Він не міг тебе просто так запросити на прогулянку,-почала говорити подруга, вислухавши мене,-і взагалі, ці всі хлопці, з такими як ми лише гуляють, і все лише на деякий час. І благо якщо просто погуляють, можуть ще й життя тобі тут зіпсувати,-застережила мене Олександра.
- І ти думаєш він такий як всі?-розгублено запитала я.
- Що він з тобою встиг зробити, ще недавно він тебе збив з ніг, чіплявся, і ти хочеш сказати що він весь такий хороший?-здивовано запитала подруга.
- Ні, не хочу. Просто, можливо він хоче поговори про те, і все?-запитала я.
- Ну ти й наївна! Це тобі не казка де всі хороші, і все закінчується добре. Це життя, а воно може бути жорстоким, зрозумій це,-пояснила Олександра.
Можливо вона права, і він хоче лише одного, але якщо ні, шо тоді? Що я втрачу якщо піду з ним на одну прогулянку? Не може ж все життя від цього змінитися.
- Добре, я тебе почула,-промовила я,-а зараз піду на пару, потрібно ще підготуватися.
- Добре, але думай добре перед тим, як вчинити правильно,-ще раз попередила подруга.
Я кивнула головою, і пішла в середину універу. Було видно що Олександра за мене переживає, хоче тільки як краще, але мені все ж так сильно хотілося його ще раз побачити, почути його голос, запах його парфумів, що для мене слів подруги ніби не існувало.
Чим був ближче кінець дня, тим більше я нервувала, а раптом Олександра була правою, і я лише одна з дівчат яка зараз йому цікава? Але я сліпо намагалася викинути ці думки з голови.
Не розумію що зі мною сталось, але після пар я пішла у парк. Довго не намагалась підійти, вагалась, але зрештою все таки підійшла. Він сидів на другій лавці від фонтану, як і домовлялись. А ще він тримав у руках великий букет червоних троянд.
- Привіт,-не сміливо я сказала.
- Привіт,-він посміхнувся,-думав ти вже не прийдеш.
- Ну, як бачиш, прийшла.
- Так, бачу. І я дуже радий тебе бачити. До речі, це тобі,-і він протягнув мені троянди.
- Дякую,-промовила я сором'язливо. І так, мені ніхто ще до цього квіти не дарував, це було приємно,-так навіщо ти хотів зустрітися?-відразу перейшла я до справи.
- Ну, ти гарна дівчина, чому б нам разом і не прогулятися-,промовив Артур.
- А як же Анастасія?-прямо запитала я.
- Та,-він витримав невелику паузу,-вона сьогодні є, завтра немає, їй просто вигідно зараз зі мною бути, от і все,-пояснив мені хлопець.
- Так чому ти з нею, якшо вона тобі не подобається?-не могла заспокоїтися я.
- Я думаю це не найкраща тема для розмови, ми ж тут зараз не для цього. Давай краще прогуляємося?
- Давай,-погодилася я.
Ми йшли по місту не швидко, Артур мені трішки розповідав про нього, а мій погляд майже завжди був спрямований по сторонам, я все розглядала. Ще він розповідав смішні історії, що я не могла стримати сміх. Через деякий час, ми були біля річки.
- Можливо присядемо?-запропонував він, дивлячись на лавку що була поруч.
- Я не проти.
- Ось і добре.
Артур сів поруч, але не дуже близько біля мене. Потім почав розповідати що знаходиться біля річки, де тут можна краще відпочити. В мене було таке відчуття, що він знає тут кожен камінець, такі захопливі були в нього історії про це місто. І я його слухала, кожне його слово, боялась впустити якусь деталь.
Повіяв легкий вітерець, хоч він був і не холодний, але я здрогнулась. Артур підсунувся ближче, і обійняв мене.
- Що ти робиш?-запитала я.
- Не даю тобі змерзнути, що ж ще,-посміхнувся хлопець.
Я хотіла відразу відсторонитися, але потім відкинула цю думку, і притиснулася ще ближче до нього. Ми сиділи ще так з півгодини.
- Можливо сходимо в якесь кафе, посидимо трішки?-запропонував Артур.
- Давай,-погодилась я.
- Я думаю найкращий варіант, це те кафе, де я до тебе був підійшов зранку, ти ж не проти?-запитав хлопець.
#10450 в Любовні романи
#4088 в Сучасний любовний роман
#3902 в Сучасна проза
Відредаговано: 30.07.2020