Розділ 2. 1 січня

- Шість, п'ять, чотири, три, два, один! - гучно рахує багатотисячний натовп на Софіївський площі й одномоментно вибухає. Відкорковування одна за одною пляшок шампанського - ніби запущений автоматичний процес.

- З Новим роком! - гучно у мікрофон кричить ведучий. Хоч його обличчя й транслюється на великих екранах та мені складно розгледіти хто цього разу господар сцени. Заважають багатотисячний натовп, бенгальські вогники і лапатий сніг.

- З Новим роком! - кричить Женя і вся наша компанія піднімає одноразові паперові стаканчики вгору. - З Новим роком, друзяки!

З Женею ми познайомились через спільних друзів на першому курсі університету. Вона вивчала готельно-ресторанний бізнес і мріяла відкрити кондитерську. Зараз вона працює в мережі магазинів парфумерії та косметики, але все одно мріє відкрити кондитерську. Ми бачимось рідко та й переписуємось не часто.

Але саме Женя врятувала мій Новий рік.

- Гей, ти чого така кисла? – поцікавилась вона коли вітала мене. - Наче й не Новий рік на вулиці. - Говорила вона енергійно, втім як і завжди. В неї завжди багато енергії та вона не може довго всидіти на місці. Навіть в кафе, коли ми зустрічаємось, після півгодинних посиденьок вона вже хоче кудись бігти. «Я починаю хвилюватись, коли люди кудись біжать, а я сиджу. Таке враження що життя проходить повз мене». Мені б її енергію. - Наче по твоєму замовленню - сніг почався на вулиці.

Я страшенно люблю зиму саме через сніг. І взагалі в мене є рожева мрія - провести відпустку у Норвегії або Швеції, а не Єгипті під палючим сонцем, як це сталось три роки тому. Але зараз сніг не доставляє мені жодної радості. Байдуже, до всього байдуже. До Нового року менше години, а я лежала в ліжку і ледь стримувала сльози. Хочеш щастя – не треба ні на кого розраховувати, але тоді мені мало чого хотілось.

- Чи ти дурна, Петрик?! - Женя завжди мене називала прізвищем. «Класне прізвище. Даш багато, Петрик – одна». - Значить так, - вона практично наказала мені,- ми зараз на Контрактовій, будемо підійматися на Софіївську. Ти швиденько збираєшся і я тебе зустрічаю біля Золотих Воріт, щоб ти не загубилась. Скільки тобі часу треба? Сорок хвилин в тебе є, - продовжувала вона, не чекаючи відповіді. - Зв’язок може буди геть кепським, але я тебе чекаю. Не змушуй мене зустрічати Новий рік наодинці біля метро. -І вимкнула телефон.

Рівно одинадцята. В мене обмаль часу. Збиралась поспіхом. Сукня і туфлі залишились вдома чекати влучного моменту. Білий светр оверсайз, джинси, черевики і парка – ось мій цьогорічний новорічний лук.

Як і було заплановано, біля метро мене чекала Женя з чоловіком Єгором. Про те, що вони одружились я дізналась з Instagram, хоч до цього вона запевняла, що швидше за все вони розлучаться.

- Не має тієї іскри, що у вас з Костею, - казала вона.

Може між нами і була іскра, але точно не та що треба для щастя.

З того ж Instagram я дізналась, що вони завели собаку.

- Петрик, привіт, - чую позаду себе голос. Зір у нас обох не дуже, але вона знаходить мене першою. Тільки но я обертаюсь, вона налітає на мене з обіймами. - Це Єгор! Це Петрик, - коротко знайомить вона.

- Даша, - поправляю її.

- Так, не має часу на суперечки. В нас десять хвилин аби через цей сніг знайти наших на Софіївський.

Буквально за три хвилини до Нового року нам вдається втілити цей план в реальність, але надії було мало: сніг летів такий, що за два метри вже нічого не видно. Та й пробратись крізь багатотисячний натовп - справа не з легких.

- Ми тут, - голосно сповістила Женя про нашу появу.

- Де ви ходили? - озвався хлопець. Я його не знаю.

З усієї компанії, я знаю тільки двоюрідну молодшу сестру Жені - Сашу. А ще трьох хлопців ніколи раніше не бачила.

- Петрик сьогодні з нами! Де шампанське? В кого шампанське? Діставайте стакани! Ви що з пляшки п'єте? Вам по вісімнадцять років? Скажені!

- Петрик? - перепитав той самий хлопець.

- Даша, - озвалась я.

П'ять, чотири, три, два, один! З Новим роком, Дашо! З Новим щастям!

Виявляється, особливих планів у компанії не було. І взагалі вони зібрались за декілька годин до Нового року. Отож, ми посвяткували трохи на Софіївський площі з багатотисячною юрбою, де на мене хтось з тисячі людей ненавмисно вилив шампанське коли відкорковував пляшку. Відчуття так собі, але що поробиш? Сьогодні Новий рік, всі святкують, всі веселі, всім пробачаю. Добре, що шампанське пролили на шапку (щоправда, трохи і за комір попало), то ж я її просто зняла і сховалась від снігу під капюшоном.

Отож, перша наша зупинка в новорічному непередбачуваному маршруті - Володимирську гірка. Тут не дуже багато людей і ми без проблем знаходимо вільну лавку, щоб хлопці кинули рюкзаки з пляшками, цукерками і сиром. Тут мені вдається вже краще розгледіти з ким же я зустрічаю Новий рік. З іменами в мене погано, я їх не запам'ятовую. І для викладача це проблема: стільки курйозів було в університеті, один від одного кращий. Запам'ятала, що цей чорнявий хлопець з довгуватим волоссям (до речі, трохи зализаним) - розробник програмного забезпечення і працює на якусь іноземну компанію. Той високий русявий хлопець в жовтій шапці і жовтій куртці працює в косметичній компанії бренд-менеджером. З розмови в мене складається пазл, що він багато подорожує, займається спортом і любить поїсти.

Ми встигаємо випити тільки пляшку шампанського і продовжуємо рухатись далі, бо Саша замерзла. Ну, звичайно: тоненькі колготки і короткі угі ще нікого не зігрівати. Обійми її хлопця не допомагають.

- Пристойні кафе зараз зайняті, - каже Женя. - Але я голодна. Йдемо на Контрактову, там однаково щось знайдемо.

Бренд-менеджер розливає останки шампанського по стаканчиках, так би мовити, на дорогу. Ось таким рухомим складом гучно та із стаканчиками в руках ми крокуємо на Контрактову площу. Правда ми не самі такі. Сьогодні всі гучні і всі одне одного вітають з Новим роком. Добродушно і весело. Завжди б так.