Розділ 26

Кіра все ще тримала Максима за руку.

Вони стояли біля озера й мовчали.

Раніше тиша між ними завжди була комфортною.

Тепер — лякала.

— То що ми тепер робимо? — тихо запитала Кіра.

— Не знаю.

— Чудово.

— Я теж радий, що ми все вирішили.

Вона засміялася.

— Ти неможливий.

— Зате чесний.

Кіра подивилася на їхні руки.

— Ми ж домовлялися, що після розриву все закінчиться.

— Так.

— А тепер тримаємося за руки.

— Теж так.

— Це дуже логічно.

— Абсолютно.

Вона нарешті усміхнулася.

— Може, ми просто не вміємо нормально розходитися?

— Схоже на те.

Максим на мить став серйозним.

— Але я не хочу, щоб ти думала, ніби я чекав цього моменту, поки ти будеш із Андрієм.

— Я так не думаю.

— А я не хочу бути причиною вашої сварки.

Кіра мовчала.

— Андрій твій хлопець, — продовжив Максим. — І якщо ти його любиш...

Вона перебила:

— А якщо вже не знаю?

Максим замовк.

— Я справді не знаю, — повторила вона. — Коли він повернувся, я думала, що все буде як раніше. Але не стало.

— Може, просто треба час.

— Можливо.

— Я не хочу тиснути на тебе.

Кіра подивилася йому в очі.

— А ти?

— Що я?

— Ти хочеш бути зі мною?

Максим усміхнувся, але цього разу без жартів.

— Так.

Кіра завмерла.

— Давно?

— Не знаю.

— Приблизно?

— Мабуть, із того моменту, коли ти почала красти в мене ковдру.

Вона засміялася.

— Це не романтично.

— Я намагався.

— Погано.

— Наступного разу краще.

Вони обоє засміялися.

А потім Максим тихо сказав:

— Але я не хочу починати щось із тобою, поки ти не розберешся з Андрієм.

Кіра кивнула.

— Це правильно.

— І ти не повинна вибирати мене тільки тому, що наша історія стала красивою.

— Знаю.

— Вибирай те, чого хочеш сама.

Кіра стиснула його руку.

— Дякую.

Коли вони поверталися додому, Максим раптом зупинився.

— Що?

— У тебе щось на волоссі.

— Що?

— Зараз.

Він нахилився й обережно зняв маленький листочок.

— Все.

Кіра усміхнулася.

— Ти міг просто сказати, що в мене листок.

— Міг.

— Навіщо підійшов так близько?

Максим усміхнувся.

— Не знаю.

— Знову твоя геніальна відповідь.

— Інших немає.

Вони стояли зовсім близько.

Кіра підняла очі.

Максим теж.

На мить здалося, що зараз станеться щось більше.

Але він відступив.

— Не будемо поспішати.

Кіра кивнула.

— Не будемо.

І саме через це вона усміхнулася ще сильніше.

Наступного ранку Андрій прийшов до Кіри.

— Нам треба поговорити.

Вона одразу зрозуміла: настав момент.

— Добре.

Вони сіли на лавці біля будинку.

Андрій довго мовчав.

— Я люблю тебе, Кіро.

Вона опустила очі.

— Я знаю.

— Але я бачу, що ти змінилася.

Кіра нічого не сказала.

— І я бачу, що поруч із Максимом ти інша.

Цього разу вона не стала заперечувати.