Розділ 24

Наступного ранку все мало стати простіше.

Принаймні так Кіра себе переконувала.

Вона прокинулася, взяла телефон і машинально відкрила їхній чат.

Нічого.

Раніше там майже щоранку було:

«Ти вже прокинулася?»

Або:

«Не забудь, що сьогодні ми повинні вдавати закоханих.»

Або просто:

«Кава?»

Тепер — тиша.

Кіра заблокувала телефон.

— Так навіть краще, — сказала вона сама собі.

Через десять хвилин знову його відкрила.

Нічого.

— Чудово, — пробурмотіла вона.

Максим теж сидів на кухні й дивився на свій телефон.

Софія написала:

«Можемо сьогодні зустрітися?»

Він подивився на повідомлення.

Раніше він чекав би на нього.

Тепер чомусь не відчував радості.

Він відповів:

«Так. Увечері.»

Поклав телефон.

І тут же відкрив чат із Кірою.

Набрав:

«Як ти?»

Подивився на слова.

Видалив.

Набрав:

«Доброго ранку, фіктивна наречена.»

Знову видалив.

— Ідіот, — сказав він сам собі.

Увечері Кіра зустрілася з Андрієм.

Він прийшов із квітами.

— Для тебе.

— Дякую.

Він обійняв її.

— Нарешті ми знову можемо бути нормальною парою.

Кіра усміхнулася.

— Так.

Вони пішли гуляти.

Андрій розповідав про відрядження, смішні історії з дороги, людей, яких зустрів.

Кіра слухала.

Сміялася у потрібних місцях.

Але раптом Андрій зупинився.

— Ти не тут.

— Що?

— Ти мене слухаєш, але думками десь далеко.

Кіра відвела погляд.

— Вибач. Просто втомилася.

Андрій уважно подивився на неї.

— Ти думаєш про Максима?

Кіра різко підняла очі.

— Ні.

Занадто швидко.

Андрій нічого не сказав.

Лише кивнув.

— Добре.

Але цього разу він їй не повірив.

Того самого вечора Максим сидів навпроти Софії.

— Я хочу спробувати ще раз, — сказала вона.

Максим мовчав.

— Якщо ти цього хочеш.

Він подивився на неї.

Софія чекала.

Вона була хорошою.

Знайомою.

Зручною.

Колись він був у неї закоханий.

Але зараз у нього перед очима чомусь постійно виникала Кіра.

Її сміх.

Її звичка сердитися через дрібниці.

Її гусак на сумці.

Її «не перебільшуй».

І те, як вона вчора сказала:

«Мені буде тебе не вистачати.»

— Софіє...

Вона одразу зрозуміла.

— Не можеш?

Максим похитав головою.

— Я не хочу тобі брехати.

Софія сумно усміхнулася.

— Тоді не треба.

— Вибач.

— Не вибачайся.

Вона подивилася на нього.

— Просто знайди того, про кого ти зараз думаєш.

Максим опустив очі.

Він уже знав, про кого.

Пізно ввечері Кіра лежала в ліжку.

Телефон знову був у руках.

Вона відкрила їхній чат.

Палець завис над клавіатурою.

«Максим...»

Вона стерла ім'я.

Написала:

«Ти не спиш?»

Довго дивилася.