Розділ 21

Кіра дізналася про повернення Андрія вранці.

«Я вже в місті. Сьогодні ввечері побачимося?»

Вона довго дивилася на повідомлення.

Вона мала б зрадіти.

Адже Андрій був її хлопцем.

Справжнім.

Не вигаданим.

Не частиною дурного плану.

Вона написала:

«Так. Звичайно ❤️»

Але чомусь усмішка вийшла не такою, як раніше.

Увечері Андрій чекав на неї біля її будинку.

Він вийшов із машини й одразу обійняв її.

— Нарешті!

— Я скучив.

— Я теж.

Він поцілував її в щоку.

— Ти змінилася.

— За два тижні?

— Не знаю. Просто... якась інша.

Кіра нервово усміхнулася.

— Може, подорослішала.

Андрій засміявся.

— Можливо.

Вони пішли вулицею.

Спочатку все було добре.

Поки Андрій не помітив на її сумці маленького брелока-гусака.

— Що це?

Кіра подивилася.

— А... це Максим подарував.

Андрій зупинився.

— Максим?

— Так.

— Той самий Максим?

— Який ще?

— Твій «наречений».

Кіра зітхнула.

— Фіктивний.

— Я знаю.

Він узяв брелок у руки.

— І навіщо він дарує тобі подарунки?

— Просто так.

— Просто так?

— Андрію...

— Ви ж домовилися, що це все тільки для батьків.

— Так.

— Тоді навіщо він купує тобі подарунки?

Кіра забрала брелок.

— Бо ми друзі.

— Друзі дарують один одному гусей?

— Цей гусак особливий.

Андрій подивився на неї.

— Чим?

Кіра усміхнулася.

— Довга історія.

— Зрозуміло.

Але по його обличчю було видно: нічого йому не зрозуміло.

Наступного дня Андрій побачив їх разом.

Кіра й Максим стояли біля кав'ярні.

Максим щось розповідав, активно жестикулюючи.

Кіра сміялася.

А потім Максим витягнув руку й поправив їй пасмо волосся, яке вітер кинув їй на обличчя.

Андрій зупинився.

Його погляд став похмурим.

Коли Кіра його помітила, усмішка одразу зникла.

— Андрію?

— Привіт.

Максим повернувся.

— Привіт.

Вони потиснули руки.

Андрій не відводив від нього погляду.

— То це ти.

— Схоже, що так.

— Максим.

— Андрій.

Кіра відчула напругу.

— Ми просто...

— Гуляли? — закінчив Андрій.

— Так.

— Удвох?

Максим подивився на Кіру.

— Так.

Андрій усміхнувся, але в його усмішці не було нічого веселого.

— Цікаво.

Кіра нахмурилася.

— Що саме?

— Нічого.

Максим відчув, що краще піти.

— Я, мабуть, залишу вас.

— Не треба, — швидко сказала Кіра.

Максим подивився на неї.

— Точно?

— Так.

Андрій це помітив.

І саме це його зачепило найбільше.

Не брелок.

Не їхня прогулянка.

Не навіть фіктивне весілля.

А те, як Кіра подивилася на Максима, коли він збирався піти.

Наче їй справді не хотілося, щоб він ішов.

Увечері Андрій не витримав.