Розділ 20

Після зустрічі із Софією Максим повернувся додому ближче до дев'ятої.

Він уже збирався зайти в під'їзд, коли побачив Кіру.

Вона сиділа на лавці біля будинку й тримала в руках два стаканчики кави.

— Ти що тут робиш? — здивувався він.

— Чекаю.

— На мене?

— Ні, на президента. Звичайно, на тебе.

Максим сів поруч.

— Звідки ти знала, коли я повернуся?

— Не знала.

— Тоді?

— Тоді просто сиділа.

Він подивився на два стаканчики.

— А це?

— Один тобі.

— Ти чекала мене з кавою?

— Не роби з цього трагедію.

Максим узяв стаканчик.

— Дякую.

— Ну?

— Що «ну»?

— Як поговорили?

Максим помовчав.

— Нормально.

— І?

— Ми помирилися.

Кіра усміхнулася.

— Це добре.

— Вона не злиться.

— Я рада.

— І сказала, що не хоче, щоб ми залишалися ворогами.

— Розумна дівчина.

Максим подивився на неї.

— Ти не ревнуєш?

Кіра аж поперхнулася кавою.

— Що?!

— Жартую.

— Дуже смішно.

— Ти почервоніла.

— Від кави!

— Кава холодна.

— Тоді від злості.

— Ага.

Кіра штовхнула його плечем.

— Не вигадуй.

Вони обоє засміялися.

А потім Максим тихо сказав:

— Знаєш, я радий, що все закінчилося нормально.

— Я теж.

— Софія сказала, що я маю перестати тікати від проблем.

— І вона права.

— Ти теж так думаєш?

— Постійно.

— Тоді я починаю підозрювати змову.

— Ми з Софією просто дуже розумні.

— О ні. Тільки не це.

Кіра засміялася.

І Максим теж.

Він подивився на неї трохи довше, ніж зазвичай.

А потім відвів погляд.

— Ходімо.

— Куди?

— Проведу тебе додому.

— Я живу за два будинки звідси.

— Знаю.

— Тоді навіщо?

Максим знизав плечима.

— Просто хочу пройтися.

Кіра нічого не відповіла.

Лише встала.

І вони пішли поруч.

******

Наступного дня Софія сама написала Максиму.

«Можемо ще раз поговорити?»

Вони зустрілися в тому самому кафе.

— Я не хочу сваритися, — одразу сказала Софія.

— Я теж.

— Тоді давай без образ.

— Домовилися.

Вона помовчала.

— Я була дуже зла.

— Я знаю.

— Але, якщо чесно, я теж давно розуміла, що між нами щось не так.

Максим опустив очі.

— Мені шкода.

— Мені теж.

Вони кілька секунд мовчали.

А потім Софія раптом усміхнулася.

— Знаєш, кого мені шкода найбільше?

— Кого?

— Кіру.

— Чому?

— Бо вона погодилася на тебе.

Максим засміявся.

— Оце вже образа.

— Зате чесна.

— Ти зовсім не змінилася.

— А ти теж.

Вони засміялися.

Напруга зникла.

Софія простягнула руку.

— Мир?

Максим потиснув її.

— Мир.