Розділ 16

Після поїздки за місто Кіра була впевнена в одному.

Їй потрібен був цілий день тиші.

Без батьків.

Без Максима.

Без картоплі.

Особливо без картоплі.

Але щойно вона переступила поріг квартири, мати зустріла її словами:

— У суботу вечеря.

Кіра зняла взуття.

— Яка ще вечеря?

— У твоєї тітки.

— Навіщо?

Мати загадково усміхнулася.

— Познайомимо її з Максимом.

Кіра застигла.

— Що?

— Твій батько вважає, що настав час.

— Час для чого?

— Для серйозного знайомства.

Кіра повільно сіла на диван.

— Але ж ми вже знайомі.

— Не ми. Родина.

— Мамо...

— До речі, я сказала тітці, що ви плануєте одружитися.

Кіра схопилася.

— ТИ ЩО?!

— А що?

— Мамо!

— Не кричи.

— Ми не плануємо одружуватися!

Мати здивовано подивилася на неї.

— Але ти сама сказала, що він твій наречений.

Кіра відкрила рот.

Закрила.

Знову відкрила.

— Це...

Телефон задзвонив.

Максим.

Вона відповіла.

— Привіт.

— У мене проблема.

— У мене теж.

— Мої батьки запросили твоїх батьків на вечерю.

Кіра заплющила очі.

— А мої запросили тебе до моєї тітки.

Пауза.

— У суботу?

— У суботу.

— О котрій?

— О шостій.

— У мене о шостій вечеря з твоєю родиною.

— Чудово.

— Кіро...

— Що?

— Мені здається, наш план вийшов з-під контролю.

— Мені теж.

У суботу Максим приїхав за Кірою.

Вона відчинила двері.

— Ти готовий?

Він подивився на неї.

— Ні.

— Я теж.

— Скільки там буде людей?

— Не знаю.

— Скільки ти знаєш?

— Тітку, дядька, двох двоюрідних братів...

— Добре.

— І бабусю.

Максим завмер.

— Ти могла сказати це одразу.

— Я забула.

— Кіро.

— Що?

— Бабусі — найнебезпечніші.

— Знаю.

— Вони ставлять питання.

— І не приймають неправильних відповідей.

— Саме так.

Кіра серйозно кивнула.

— Тоді тримайся.

— А ти?

— Я буду поруч.

Він усміхнувся.

— Це заспокоює.

За столом усе йшло добре.

Перші двадцять хвилин.

Потім бабуся Кіри відклала виделку.

— Ну, Максиме.

— Так?

— Давно ви разом?

Максим подивився на Кіру.

Вона непомітно показала пальцями:

«Три місяці».

— Три місяці, — впевнено відповів він.

Бабуся примружилася.

— А Кіра сказала, що чотири.

Кіра завмерла.

Максим теж.

— Я... — почала вона.

— Ви вже плутаєтеся? — бабуся усміхнулася.

Максим швидко взяв Кіру за руку.

— Просто я вважаю наші стосунки довшими.

Бабуся усміхнулася.

— Гарна відповідь.

Кіра ледь не розсміялася.

Під столом вона легенько штовхнула його ногою.