Розділ 13

Дача поступово стихала.

Батьки вже розійшлися по кімнатах. Навіть собака, який увесь день носився подвір'ям, нарешті влаштувався біля ґанку.

Кіра сиділа біля вогнища й дивилася, як останні вуглинки світилися червоним.

Максим вийшов із будинку з двома чашками чаю.

— Тримай.

— Дякую.

Він сів поруч.

Кілька хвилин вони мовчали.

Навколо було тихо.

Лише потріскували дрова.

— Хороший день, — сказала Кіра.

— Якщо не рахувати картоплю.

— Картопля була найкращою частиною.

— Ти просто знущаєшся.

— Трохи.

Максим усміхнувся.

Потім знову замовк.

Кіра помітила це.

— Ти щось хотів сказати?

— Так.

— Ну?

— Можна тебе попросити про одну річ?

Кіра повернулася до нього.

— Залежить від того, що саме.

— Не розповідай своїм батькам про Софію.

Вона здивувалася.

— Я й не збиралася.

— Я серйозно.

— Максиме, я не збираюся пліткувати про твоє особисте життя.

— Я знаю.

Він подивився на вогонь.

— Просто після тієї вечері все стало якось складніше.

Кіра мовчала.

— Мої батьки можуть почати розпитувати тебе, — продовжив він. — І я не хочу, щоб вони використовували Софію, щоб зіпсувати наш план.

— Не використають.

— Звідки така впевненість?

— Бо я їм нічого не скажу.

Він усміхнувся.

— Дякую.

Кіра зробила ковток чаю.

— Але в мене теж є прохання.

— Яке?

— Якщо ми вже домовилися бути партнерами...

— Так?

— Не бреши мені.

Максим задумався.

— Навіть якщо правда зіпсує наш план?

— Особливо тоді.

Він кивнув.

— Домовилися.

— І ще.

— Що?

— Не змушуй мене робити вигляд, що я закохана в тебе, коли навколо немає наших батьків.

Максим засміявся.

— Тобто вчорашня сцена була поганою?

— Жахливою.

— А я думав, що був переконливим.

— Ти сказав «кохана» таким голосом, ніби замовляв піцу.

— Я хвилювався.

— Ти?!

— Так.

Кіра засміялася.

— Добре. Наступного разу потренуємося.

— Наступного разу?

— Так.

Вона замовкла, а потім додала:

— Нам же ще треба переконати моїх батьків.

— Точно.

Максим дивився на вогонь.

— До речі...

— Що?

— Дякую, що погодилася на все це.

— На що саме?

— На цей безглуздий план.

Кіра усміхнулася.

— Мені теж іноді подобаються безглузді речі.

Вони знову замовкли.

Цього разу тиша була легкою.

Без незручності.

Без необхідності щось вигадувати.

Просто двоє людей сиділи біля вогнища після довгого дня.

— Кіро?

— Мм?

— Ти завтра рано прокидаєшся?

— Ні.

— Тоді можемо зранку піти до озера.

Вона подивилася на нього.

— Просто так?

— Просто так.

— Добре.

Кіра усміхнулася й знову повернулася до вогню.

Вона навіть не замислилася, чому погодилася так швидко.

А Максим не став питати, чому йому раптом захотілося провести з нею ще один ранок.

Бо це все ще була просто гра.

Принаймні вони обоє так вважали.