Розділ 7

Наступного дня Кіра прийшла в кафе на десять хвилин раніше. Вона сама не розуміла, чому так поспішала. Це ж була просто зустріч для обговорення плану. Просто фіктивні стосунки. Просто Максим.

— Припини, — тихо сказала вона сама собі. — Це робота.

— Ти сама з собою розмовляєш?

Кіра підняла голову.

Максим стояв біля столика з двома стаканчиками кави.

— Ти запізнився.

— На тридцять секунд.

— Неприпустимо.

— Вибачте, пані майбутня найгірша наречена.

Вона не стримала усмішки.

— Сідай.

Максим поставив перед нею каву.

— Твоя. Без цукру.

Кіра здивовано подивилася на стаканчик.

— Звідки ти знаєш, як я п'ю каву?

— Ти вчора замовляла таку.

— Ти запам'ятав?

— У мене хороша пам'ять.

Кіра зробила ковток.

— Дякую.

На кілька секунд між ними запала тиша.

— Ну що, — нарешті сказав Максим, — почнемо створювати наших жахливих персонажів?

Кіра дістала блокнот.

— Правило номер один: ми повинні переконати батьків, що одне без одного нам стане краще.

— Правило номер два: поводимося так, щоб вони самі захотіли повернути нам колишніх.

— Правило номер три...

Кіра зупинилася.

— Не закохуватися.

Максим подивився їй прямо в очі.

— Це легко.

— Чому?

— Бо ми одне одному взагалі не подобаємося.

Кіра примружилася.

— Ти зараз серйозно?

— Абсолютно.

— Добре.

Вона зробила запис у блокноті.

«Не подобаємося одне одному».

— Тоді перевіримо.

— Як?

Кіра піднялася.

— Уяви, що я твоя дівчина.

Максим ледь не вдавився кавою.

— Зараз?

— А коли ще?

— Добре.

Він відкинувся на спинку стільця й подивився на неї.

— Кохана, — вимовив він із перебільшеною ніжністю.

Кіра скривилася.

— Ні. Жахливо.

— Що?

— Ти звучиш так, ніби читаєш привітання на весіллі незнайомій людині.

— А ти що пропонуєш?

Кіра підійшла ближче.

— Ось так.

Вона взяла його під руку.

— Максиме, любий, ми сьогодні обов'язково маємо купити мені нову сумочку. Ця вже минулорічна.

Максим здивовано подивився на неї.

— Ти серйозно?

— Ти ж сказав, що я маю бути нестерпною.

— Пункт зараховано.

— І ще...

Кіра взяла його телефон.

— Я вимагаю пароль.

— Навіщо?

— Контроль.

— Ти страшна жінка.

— Дякую.

Вони обоє розсміялися.

А потім Максим раптом став серйозним.

— Тепер моя черга.

Він підвівся.

— Кіро, нам треба поговорити.

— Про що?

— Я вирішив, що ти більше не працюватимеш.

Вона округлила очі.

— Що?!

— Бо я так сказав.

— Ти зараз помреш.

— Бачиш? — засміявся він. — Саме так і повинна реагувати моя жахлива дівчина.

— Тоді я тебе вб'ю першою.

— А ось це вже переконливо.

Вони знову засміялися.

Та коли сміх стих, Кіра раптом усвідомила, наскільки легко їй було поруч із ним.

Надто легко.

Максим теж це відчув.

Він затримав погляд на її обличчі трохи довше, ніж потрібно.

— Що? — тихо запитала вона.

— Нічого.

Він відвів очі.

— Просто думаю, що ми можемо справді це зробити.

— Я теж.