Розділ 5

Минуло ще сорок хвилин.

Дощ не вщухав.

Ліфт залишався нерухомим.

Максим уже сидів на підлозі, спершись спиною на стіну кабіни.

Кіра спочатку соромилася, але потім теж сіла навпроти.

— Ніколи не думала, що проведу вечір у ліфті з незнайомцем, — усміхнулася вона.

— А я — що мені тут буде навіть цікаво.

— Це комплімент?

— Можливо.

Вона тихо засміялася.

Їй було дивно, але поруч із Максимом вона почувалася спокійно. Наче вони були знайомі значно довше, ніж півтори години.

— Розкажи про Артема, — попросив він.

Кіра замислилася.

— Він добрий. Дуже. Іноді навіть занадто. Любить готувати, постійно жартує... Коли мені погано, він перший це помічає.

— То чому твої батьки проти?

— Кажуть, що він не зможе забезпечити сім'ю так, як вони хочуть.

— Дурість...

— А твоя Софія?

Максим усміхнувся.

— Вона працює в бібліотеці.

— Справді?

— Так. Обожнює книжки. Може годинами розповідати про романи.

— Романтично.

— Для мене — так. А для моїх батьків це "несерйозна професія".

Кіра похитала головою.

— Складається враження, що наші батьки знайомі.

— Або ходять до одного психолога.

Вони обоє розсміялися.

Через кілька хвилин Кіра задумливо промовила:

— Знаєш... мені вже хочеться привести додому якогось справжнього хулігана.

Максим здивовано підняв брови.

— Навіщо?

— Щоб вони побачили, що Артем ще золото.

— Цікава думка...

Він задумався.

— А я б привів дівчину, яка запізнюється, грубить усім і щоп'ять хвилин просить у мене гроші.

Кіра голосно засміялася.

— От тоді вони б самі благали тебе повернути Софію.

Максим раптом перестав сміятися.

Він уважно подивився на Кіру.

Потім повільно сказав:

— Стривай...

— Що?

— А якщо...

Вона нахилилася ближче.

— Якщо що?

— Нам не потрібно шукати когось.

Кіра нерозуміюче дивилася на нього.

— Ми можемо допомогти одне одному.

— Не розумію.

— Ми просто... будемо удавати, що зустрічаємося.

Запала тиша.

— Ти зараз жартуєш?

— Ні.

— Максиме...

— Послухай.

Він заговорив швидше, ніби сам тільки-но зрозумів, наскільки божевільною була ця ідея.

— Твої батьки думають, що Артем — поганий вибір?

— Так.

— Тоді я стану вибором у десять разів гіршим.

Кіра вже ледве стримувала сміх.

— А я?

— А ти станеш моєю жахливою дівчиною. Такою, що мої батьки самі попросять мене повернутися до Софії.

— Це...

Вона не договорила.

Бо ця ідея звучала настільки безглуздо...

...що майже здавалася геніальною.

Максим простягнув їй руку.

— Ну що? Партнери?

Кіра дивилася на його долоню.

— Якщо чесно... це найшаленіший план, який я коли-небудь чула.

— Але?

Вона повільно усміхнулася.

— Але мені подобається.

І потиснула його руку.

Ніхто з них не знав, що саме цієї миті вони уклали угоду, яка змінить не лише ставлення їхніх батьків. Вона змінить їхні серця.