Розділ 2

Максим прокинувся ще до дзвінка будильника.

Поглянув на телефон.

07:02

На екрані вже чекало повідомлення від Софії.

"Доброго ранку. Не забудь, сьогодні вечеря в моїх батьків. Мама вже купила твій улюблений торт."

На його обличчі з'явилася усмішка.

Софія завжди пам'ятала дрібниці.

Вона знала, яку каву він любить, яку музику слухає в дорозі, навіть те, що він ненавидить будильники з різкими мелодіями.

Саме тому він не розумів своїх батьків.

Як можна не любити таку дівчину?

— Максимчику!

Мама зустріла його біля дверей офісу.

— Мамо? Що ти тут робиш?

— Хотіла запросити тебе на вечерю.

Максим одразу зрозумів.

— Знову буде донька татових друзів?

Жінка винувато всміхнулася.

— Вона дуже гарна дівчина.

— Я маю дівчину.

— Це ненадовго.

Його терпіння урвалося.

— Ви хоч раз запитали, чи я щасливий?

Мати мовчала.

— Для вас важливо лише те, щоб моя обраниця відповідала вашим вимогам.

— Ми хочемо тобі добра.

— Ні. Ви хочете, щоб я жив так, як зручно вам.

Максим розвернувся й пішов до офісу.

Він навіть не озирнувся.

Увечері він приїхав до Софії.

— Ти сьогодні якийсь сумний, — сказала вона, подаючи чай.

— Батьки.

Вона тільки кивнула.

— Знову через мене?

— Як завжди.

Софія сумно всміхнулася.

— Знаєш... іноді мені здається, що було б легше, якби ми розійшлися.

Максим різко поставив чашку.

— Навіть не думай про це.

— Але через мене ти постійно сваришся...

— Не через тебе. Через них.

Він узяв її за руку.

— І я нікого не збираюся змінювати.

Софія лише міцніше стиснула його долоню.

Тим часом Кіра поверталася додому після роботи.

Телефон задзвонив.

— Привіт, красуне! — почувся веселий голос Артема. — Завтра зустрінемося?

— Звичайно.

— Біля твоєї роботи?

— Домовилися.

Вона усміхнулася.

Настрій нарешті почав покращуватися.

Та варто було їй зайти до під'їзду, як вона побачила батька.

— Завтра о сьомій до нас прийдуть гості.

— І?

— У них є син. Дуже перспективний хлопець. Хочемо, щоб ви познайомилися.

Кіра застигла.

— Тату... це жарт?

— Ні.

— У мене є хлопець!

— Це не заважає просто повечеряти.

— Заважає.

Вона розвернулася й піднялася сходами, навіть не дочекавшись відповіді.

У своїй кімнаті Кіра впала на ліжко.

— Скільки це ще триватиме?.. — прошепотіла вона.

Десь у цей самий момент Максим дивився у вікно своєї квартири й ставив собі точно таке саме запитання.

Обоє ще не знали, що вже завтра доля вирішить познайомити їх у найнесподіваніший спосіб — у старому ліфті, який раптом перестане рухатися між поверхами.