Розділ 8

Річард

Легкий стук у двері, змусив мої повіки розплющитися. Глорія все ще спала в моїх обіймах, чим не міг не милуватись… Яка ж вона прекрасна… Лише від однієї думки про це моє тіло оживало. Та стук повторився і я мусив напружено підвестися, аби не потурбувати свою богиню.

— Невже пожежа, Дене?! 

— Ні, сер, але ми вже підпливаємо до Кадіса…

Я розгублено глянув на годинника на його руці, а потім занепокоєно на асистента і якось винувато на сплячу дівчину.

— А раніше збудити не міг? — просичав крізь зуби, виштовхуючи його за двері. 

— Я намагався, але ви…

Та я виставив перед ним руку, аби помовчав, зачинивши за нами двері.

— За будь-яку ціну не підпускай Стеф до Глорії, — прошипів крізь зуби. — І, Дене, за якісь негаразди з нею, запитаю в тебе.

— Звісно, сер.

Обережними кроками повернувся в кімнату, ще раз глянувши на сплячу красуню. Взявши у шафі речі, повернувся у вітальню. Тепер, коли цей день таки настав і Стефані навіть не передумала відступатись від задуманого, я боявся більше за Глорію — як їй це пояснити… Чомусь було байдуже, як це сприйме Стеф, але не те, як відреагує Глорія. Не розумів, чому так переживав саме за неї.

На палубі досить напружено спостерігав, як лайнер наближався до пристані. І вже звідси бачив яскраве руде волосся Стефані, як завжди зарозумілої, хоча і незмінно шикарної. Навіть із такої відстані й попри сонячні окуляри, було помітно її погляди на оточення на причалі. Ладен був закластись, що дивлячись на «Симфонію», вона вже вважала її своєю. Згадати б, який раз я проклинав той день, коли погодився на стосунки з нею… Та вона, як та акула, що вхопилась в ногу, не відпускала свою жертву. Але дивувало те, що я досі не спромігся поставити крапку цим мертвим стосункам.

До тепер. Принаймні сподівався, що поява Глорії в моєму житті підштовхне до цього.

— Річарде, любий! — вигукнула вона, щойно ступила на палубу.

— Привіт, Стеф… Гадав, ти приєднаєшся в Барселоні…

— Та як я могла втратити стільки часу, щоб не провести його зі своїм коханим? Крім того, була саме в Кадісі, то шлях до Барселони проведемо з користю, милий.

Яскраво всміхнувшись своєю бездоганною посмішкою, вона потягнулася до мене з поцілунком. Ця жінка не зважала на думку оточення, яке споглядало її пристрасні блукання в моєму роті. Навіть тепер така разюча різниця з Глорією: сором’язливою, але й такою вибуховою, коли ми були разом. Спершу бажав відсторонитись, та вона вчепилась, немов лещатами.

— Ти такий напружений… — промуркотіла вже біля мого вуха, торкнувшись кінчиком язика. — Я знаю, як цьому зарадити. Ходімо…

І вже вхопила мене за руку й потягнула до ліфта. Деніел хотів зайти слідом, але я мигнув йому очима, що той красномовно зрозумів і поквапився зникнути. Сподівався лише, що Глорія вчасно прокинулась і доки я налаштовувався на цю кляту зустріч, вона встигла зникнути з каюти. Дратувало, що при найменшій нагоді, Стеф безцеремонно прикипала до мене поцілунком, немов би нас і тут знімало купа камер. Але щойно двері ліфта за нами зачинились, на поцілунках Стефані не зупинилась, почавши безсоромно лізти в мої штани. Навіть не знаю яким дивом мені вдавалося не реагувати на її дотики. Хіба що моє тіло остаточно переналаштувалося на зовсім іншу жінку. 

— Вгамуйся, Стеф, — сказав здавлено, відірвавши її від себе.

— Не можу, любий… Я страшенно сумувала за тобою… — і знову ця бестія на якусь мить припала до моїх губ. — Хотіла тебе ще більше…

— Я сказав спинись! — вже різкіше промовив я, перехопивши руку. Її зверхність не дозволяла сприйняти, як слід мої слова, вважаючи, що і надалі зможе своїми іграми добиватися свого. Здається, що після ночей з Глорією, навіть така жінка, як Стеф не приверне моєї уваги. — Поводься гідно врешті-решт.

На якусь мить вона ніби розчарувалась, але одразу ж її карі з мідним відливом очі блиснули.

— Ти наче й не сумував взагалі, — пробуркотіла вона, провівши нігтями по моїй щоці.

— Якось не до цього було, Стеф.

— О, звісно. Робота колись тебе переможе…

— Робота вивела мене на той рівень, де я тепер, — буркнув я, ледь посміхнувшись.

Двері відчинились і я одразу ж вийшов вперед. Біля мого сьюта вже стояв знервований Деніел, підтискаючи губи. Увійшовши всередину перше, що збагнув, то це те, що Глорії вже не було тут. Видихнув із певним полегшенням, якщо то можна було так назвати. Важко тепер відчувати легкість, коли поряд не вона. 

— Деніеле, замов сніданок для Стефані.

— Милий, а ти хіба зі мною не поснідаєш? — ніби засмучено запитала жінка граційно опустившись на диван.

— Не сьогодні, Стеф. Я згодом поснідаю… кавою і круасанами.

Мій погляд Ден однозначно сприйняв, як слід було. Аж дивно, як за стільки років він вивчив мене.

— Від кави я теж не відмовлюсь. Круасани зіпсують мою фігуру.

— Можеш через це не перейматись, Стеф, її зіпсують хіба що пологи.

Стефані враз зайшлася сміхом.