Розділ 5

Глорія

Досі намагалась усвідомити, що я накоїла. Відколи Річард провів мене до каюти — я як впала на ліжко, так і пролежала на ньому, втупившись спершу в стелю, а вже потім на прочинений балкон. Палкі спогади постійно жевріли перед моїми очима, змушуючи мої щоки червоніти, а низ живота ще дужче скручуватися у вузлик. Пригадуючи кожен дотик фактично чужого чоловіка, моє тіло ще більше нило, скимліло… Але не від болю. Воно ще більше прагнуло його, ніж тоді, коли я бігла за ним палубою. Здавалося, що якимось чином я стала залежною від Річарда. Ось так одразу…

Згорнулась клубочком на ліжку й обхопила живіт руками. Досі здавалось, що він в мені, а гарячі долоні не переставали пестити мою шкіру, тоді як його запах невидимою пеленою окутував мій розум. Але ж тепер я тут сама, а скільки часу минуло — гадки не мала, бо втратила лік часу, немов з ним навіть час ішов інакше.

Дзвінок мобільного змусив мене розплющити очі та дотягнутися до нього. Мама… Бажання говорити геть не було, особливо після того, що трапилося, але вибору не було, бо я й так довго не відповідала на її дзвінки.

— Глоріє! Люба, як ти? Чому була поза зоною? Я ж хвилювалась… — одразу почала вона, не роблячи паузи ніби я вже мала вимкнутись.

— Мамо, спинись, — втомлено промовила я, зітхнувши. — В мене все добре. Я відпочиваю… Саме збиралася піти поплавати…

— Коли повернешся?

— Мамо, ми тільки відпливли, а ти вже хочеш, щоб я повернулась? — почула її зітхання в динаміку і сама не втрималась, щоб не зітхнути. — Матусю, ми лише через декілька днів прибудемо у Кадіс, а потім ще Барселона… Лише потім повернемося в Маямі. Раніше ніяк.

— Але ж це знову переносити усі зустрічі…

— А ви не пробували їх просто не шукати? — я втомлено прикрила повіки, вже налаштовуючись на її нотації. — Чому вам так важко дати мені змогу обирати своє майбутнє? Самій, розумієш?

— Глоріє!

— Мамо, прошу… Дай хоч ці два тижні провести… вільною.

Вона вже знову набрала повітря, збираючись засипати мене наступними аргументами, але у двері постукали. Я підвелась, слухаючи її фрази, які знала мало не на пам’ять. Відчинивши двері, зустрілась з блакиттю погляду перед собою, які тепер постійно перед моїми очима. Річард був у ідеально випрасуваній сорочці з кількома розстібнутими верхніми ґудзиками. Та навіть штани на ньому здавались ідеальними або ж це він був ідеальним для будь-якого вбрання! Невже це все відбувалося зі мною насправді?

— Мамо, мені вже час…

— Але, Глоріє, я ще не завершила…

— Потім, — нарешті, скинувши дзвінок, я всміхнулась Річарду, хоча досі ніяковіла під його поглядом. — Привіт…

— Привіт, незнайомко…

І дістав з-за спини букет багряних троянд.

— Не знав, які ти любиш… Але здалося, що ці пасуватимуть до твоїх губ.

Несподівано і так мило… 

— Я будь-які люблю. 

Мабуть. Подумки намагалась пригадати скільки разів мені дарували квіти та за яких обставин… Переважно на день народження… Хоча це й усе, та й то батькові знайомі, а не кавалери.

— Все добре? — вже з якимсь хвилюванням запитав Річард, підступивши впритул. Ковзнув рукою моєю спиною і пригорнув до себе. — Тебе щось засмутило, Глоріє…

— Просто це неочікувано… Маю на увазі їх…

Милуючись квітами, не змогла втриматись, аби не вдихнути Річардового запаху, який пахнув у тисячі разів прекрасніше за будь-які квіти. Я втрачала себе поряд з ним… Чи вже втратила? Підвела голову й зазирнула в його очі. Він такий… прекрасний. І чомусь тепер мені стало страшно, бо не знала, що буде далі.

— Вибач, що я затримався. — Річард глянув на годинника, а потім на мене. — Гадаю, тобі час перевдягнутись.

Я здивовано підвела брови. 

— Сьогодні наш вечір, Глоріє.

Квапливо поцілував мої губи та пройшов углиб каюти. Сів на ліжко і невимушено почав чекати, доки усвідомлю те, що він сказав і почну збиратись. Поставивши букет на столик, підійшла до шафи. Переглянувши кілька вішаків з одягом, на мить розгубилась, бо не знала, яку сукню обрати. Та коли, відчула дотик Річардових губ до свого плеча, а згодом і його рук на моїй талії, я розслабилась. Спинила погляд на довгій сукні кольору електрик… Але здивувало не це.

— Хочу, щоб ти одягнула ось цю, — прошепотів Річард біля мого вуха, знявши плечики з синьою сукнею, на яку саме дивилась.

Хотіла перевдягнутися у ванній кімнаті, але чоловік спинив мене.

— Не позбавляй мене цієї насолоди.

— Думала насолода для чоловіка дещо в іншому…

— В тому, щоб її зняти? — запитав з посмішкою, облизнувши губи. — То окрема насолода, і до неї ми ще дійдемо. А тепер поквапся.

Отже, він мав не просто плани на вечір… Трохи стало лячно, але знову б Річард сказав довіритися йому і нічого не боятись. Стежив за кожним моїм рухом і я потроху переставала ніяковіти від його палкого погляду. Тільки тепер я почала усвідомлювати, наскільки батьківський контроль забрав від мене всю мою волю та впевненість. Або ж не всю. Принаймні Річард повертав мені все це, саме ось таким от хтивим поглядом і кожним словом чи дотиком, яким змушував мене дивитись на себе як на ту, котра викликала такий захват в очах такого чоловіка, як він. Чим більше я дивилась в його очі, тим глибше і безповоротно тонула в ньому.