Розділ 3

Глорія

Мені наснився дивовижний сон… Навіть не дивовижний, а чарівний, запаморочливий… Моє серце досі вистукувало дивні ритми, наче йому не вистачало кисню. Іскорки дивного вогню, який невідомою силою хтось запалив у мені. Чи то на радість, чи на нещастя, а я хотіла знову повернутися в той сон і повільно згорати в його кольорових клубках. 

Сонно подивилася на балкон, за яким вже яскраво сяяло сонце. Новий день і з такими ж новими відчуттями. На мить стало сумно, що в моєму житті щось прекрасне могло хіба що наснитись, а десь там в реальності вже чекав Кевін… 

Мимоволі аж скривилась від цієї думки й зіскочила з ліжка. Поквапилась під прохолодний душ, а опісля швиденько зібралась в тренажерний зал. Яка чарівність, коли ти ось так зранку не чекаєш маминих настанов про обов'язки леді, про ненависного нареченого, від якого щоразу нудило, і взагалі чути про все на світі тільки не про мене. 

Рай. Не інакше. Навіть замість звичної музики я обрала шум океану, хвиль, які додавали відповідну атмосферу доки я бігла біговою доріжкою. Мабуть, деякі пасажири думали, що я несповна розуму, коли дивилися на моє задоволене обличчя. Хоча паралельно у спогадах досі виринав Річард, який наснився мені вночі, а від цього усмішка ставала ще ширшою. Але чому я назвала його Річардом? Чому саме так він виглядав? Навіть старшим за мене, хоча одразу так і не скажеш, дивлячись на його підтягнуте та доглянуте тіло, волосся без жодної сивої волосинки, дивовижні блакитні очі, неймовірні губи… Ще одні запитання, на яких не було відповіді та й навряд чи я їх отримаю. Цілком у стилі мого життя. 

Повертаючись в каюту, подумки планувала подальші дії: от зараз швиденько прийму душ, перевдягнуся і піду поснідати. Десь тут була кав'ярня, яка привернула мою увагу апетитним круасаном в промо на екрані на головній палубі. Від цієї думки всміхнулась. Це лише я так могла мотивуватись спортом, аби мати змогу зранку поласувати круасаном і кавою. Мама б вже закотила очі від такого, нагадуючи, що на мене у непривабливій формі Кевін навіть не подивиться. Отже, треба буде взяти два, а від зайвого потім врятує СПА.

Усміхнувшись про себе, підійшла до ліфтів. З очікуванням подивилась на них: обидва спускалися вниз, але зайшла в перший, що відчинився. Ввічливо усміхнулась парі та стала в куток скляної кабінки. Одягнула блакитну сукню, звісно, вона була минулого сезону, але купила її крадькома від мами. Адже плаття було з довгим подолом та рюшами по низу, який сходився над моїм стегном, оголяючи його при ході, а таке вона б ніколи не дозволила мені вдягнути. А ще й зверху приталений ліф з широкими бретелями та красномовним вирізом, який би вона неодмінно змусила прикрити, бо ж він ніби кричав мені — дихай на повні груди, Глоріє. І саме це я і робитиму. Босоніжки на підборах, понад п’ять дюймів, бо мама постійно казала, що в леді підбори не мають бути вище чотирьох. Ну чим не краса?

Купа прикутих до мене поглядів спершу бентежила мене, але бачити захопливі посмішки у свій бік було вкрай приємно і неочікувано підбадьорливо. Якусь мить навіть почувалась однією із моделей на тижні моди в Нью-Йорку, на який мама постійно мене водила. Моєю цікавістю до малювання вона не так захоплювалась, як цим. Лише трохи згодом, коли вперше прозвучало ім’я Кевіна Франкліна в розмові, я зрозуміла для чого все те було необхідним. Поруч мала бути гарно вбрана лялька, яка завжди зі смаком доповнятиме його фото. 

Замовивши два круасани з шоколадом і каву, я сіла за вільний столик із виходом на штучний парк. Описати ці враження було вкрай важко, бо це насправді дивовижно! Якщо люди, спроєктувавши цей лайнер мали на меті вразити пасажирів, то вони справились на двісті відсотків! Іноді я виривалась в круїз, але на значно менших кораблях, а про цей понад рік голосили чи не всі газети та журнали. 

— Ваша кава, міс, — промовив молодий хлопчина-офіціант. 

— Щиро вдячна.

Обмінявшись посмішками, я насолоджувалась солодкуватим та ніжним ароматом ще теплих круасанів, прикривши повіки від насолоди. Щойно торкнулась одного з них, він спокусливо захрумтів, немов ідеальна симфонія. Слухала б її вічність.

— Це просто надзвичайно…

Не втрималась, щоб не прокоментувати, але все ж озирнулась, аби не сприйняли за божевільну, яка розмовляла сама із собою. На мить стало сумно, коли чи не кожен пасажир прибув сюди із парою чи компанією… Тільки я була одна, бо мій вибір вкотре був обмеженим, як і все моє життя. 

Другого круасана я подужала із не меншою легкістю. І це не через те, щоб зробити на зло мамі. Просто він був невимовно смачним! Після такого сніданку знову вирушила у невідомість. В ідеалі, щоб побувати на лайнері скрізь, рекомендують саме двотижневий круїз, бо розваг тут дійсно стільки, що все обійти за тиждень було б нереально. Звісно, кому не вистачало часу на круїз через Атлантичний океан, то завжди можна було обрати круїз до Нассау, але мені того мало. Цього разу мобільний взяла з собою, але увімкнула режим польоту, бо мамині дзвінки не припинятимуться. І це попри те, що я завжди так чинила, коли хотіла побути наодинці. Хоча наодинці це голосно сказано, скоріш якомога далі від них і одвічних сватань.  

Але згодом хвилювання наповнило мене не від самотнього блукання розкішними палубами у пошуках пригод. Серце закалатало, подих затамувався, а ноги ніби самі рухалися вперед. Моя увага була прикута до постаті, яка промайнула на одній з них вдалечині. Принаймні той чоловік був дуже схожий на Річарда із мого сну. Не знати навіщо, але я поквапилась слідом, немов йшла не на підборах, а босоніж.