Розділ 2

Річард

Ці дивовижні грозові очі… Мов хлопчисько, досі не міг викинути з голови ту несподівану зустріч на палубі, що досить нехарактерно для мене. Але ж і не буду шукати її з-поміж шести тисяч пасажирів… Хоча міг би, але чи варто? Суперечливі думки замінювали одна одну, доки на якийсь час затримався на своєму відображенні у дзеркалі. Досі застібаючи запонку. Чим же вона так зачепила мене, що від тієї миті я десь не тут?

— Містер Колтен, телефонував містер Паркер, вони будуть вранці. 

Голос Деніела відвернув мої думки від незнайомки.

— Дуже добре. Перевір ще раз папери, — рівним голосом промовив я і пішов до дверей.

Спустившись на нижню палубу, сподівався спокійно повечеряти та підготуватися до зустрічі з Паркером. На порожній шлунок важко було зосередитись. Хоча, якби я знав, що цей вечір не гарантуватиме мені цього, то повечеряв би в каюті. Затримавши виделку в повітрі, спостерігав за грацією дівчини, яка увійшла до ресторану. Важко було відвести погляд від спокусливих форм, які огорталися тонкою тканиною. Довге волосся прикривало її спину, але і того, що не було приховано вистачало, аби кожен мій мускул напружився. Лише коли вона озирнулась — впізнав саме ту незнайомку, з якою перетнулися раніше на палубі. Це ніби був чийсь жарт, але моє тіло раділо, побачивши цю перлину. Дівчина почувалась ніяково, невпевнено, немов зважуючись перед важливим вибором у своєму житті, або ж не могла вирішити, що обрати в меню. Та щойно Луї прийняв у неї замовлення, я підкликав хлопця до себе.

— Слухаю вас, сер.

— Вечерю тієї дівчини запишеш на мій рахунок.

— Буде зроблено, сер. 

— І найкращого вина. Довіряю смаку Франсуа.

Хлопець кивнув і поспішно віддалився на кухню, а я так і не міг відвести погляду від неї. Не приховуватиму захвату, що вона викликала в мені. Хоча, дивлячись на спокусливі вигини її тіла, не міг не відзначити, що й хіть теж була присутня. Чимала. А від цього я ще більше заплутувався. Як звичайна незнайомка могла справити на мене таке враження? Як би не намагався, а очі поверталися до неї.  

Побачивши згодом занепокоєння на дівочому обличчі, якоюсь силою мене потягнуло туди. До неї. Як відчував, що втече, хоча й приємно вразився. Зазвичай дівчата, які шукають заможних наречених, від уваги незнайомця в такому ресторані були б у захваті. А знаючи, що то я, то й поготів.

— Перепрошую, сер, — розгублено промовила дівчина, уткнувшись в мої груди, щойно я зупинився поряд. 

Хотіла оминути мене, але реакція мого тіла спрацювала блискавично, вхопивши за плечі. Напружені, але і м’які, а від неї, чи не одразу, відчув приємний аромат дорогого парфуму, перемішаний з її власним.

— Ви не торкнулись своєї страви, міс, — промовив я, не відриваючи ні погляду, ні рук.

— Вона не моя, сер.

Таки дійсно дивна дівчина, але, скоріш за все, саме це мене й приваблювало.

— Вона ваша, міс. Прошу, прийміть це як знак уваги… — намагався бути ввічливим, аби не лякалась, що я якийсь збоченець. 

— А хто вам сказав, що мені потрібна увага, сер? Я хотіла лише повечеряти. Власним коштом, власним вибором. Не вашим. 

То он воно що… Її слова приємно вразили мене. 

— Перепрошую. Я припустився помилки, але дозвольте це виправити?

Принаймні її подив теж здавався справжнім і все більше не була схожа на дівчину, яка прийшла сюди за пригодами чи раптовими знайомствами. Вона соромилась, постійно оглядаючись. Невже справді ще були такі дівчата, для яких була важлива думка інших? Втім, може й то на дану мить зовсім і непогано, бо дівчина покірно погодилася. 

— Дозволите? — запитав її й опустився на вільний стілець, щойно вона погодилась. — А ваше ім’я дізнатися можна?

— Глорія, сер. 

Я ледь всміхнувся.

— Глорія… — повторив я, ніби пригадуючи когось з таким ім’ям.

— Просто Глорія.

— А я тоді буду просто Річардом.

Торкнувшись губами її тендітних пальчиків, я відчув ніби поштовх енергії в моїх грудях, а це вперше щось подібне трапилося зі мною. Та й ніхто б ніколи не повірив би, що могутній Річард Колтен запав на якесь дівча лише від одного погляду на неї.

— Радий знайомству, просто Глорія.

— І я, мабуть…

Спостерігати за її ніяковінням було досить приємно, що неабияк вразило мене. Навіть коли їла — це було до болю спокусливо і мило. Щоправда, кілька разів упіймав себе на думці, що занадто все просто і несподівано. Та й Паркер прибуде лише вранці. Втім, мені дуже хотілося відігнати подібні думки від себе, адже не хотів вірити, що саме він свідомо підіслав «невинну» дівчинку, аби через ту мати вплив при нашій зустрічі. Всіляко я заперечував подібні міркування. 

А коли вона стояла на вершині, розвівши руки в боки… Та жодна кар’єристка не вдасть такого захвату, який я бачив у її очах, чув у мелодичному голосі… Руки ніби самі тягнулися до неї, жадаючи пригорнути до себе, аби ненароком не похитнулась і не полетіла вниз. Хоча просто хотілося торкнутись її. 

— А ти казала, що чудово скрізь… — промовив на видиху, нахилившись до неї.