Розділ 7. Ніколь

       Десять місяців по тому

       Ми їдемо на море. Хоч би нічого не забути... Треба усе скласти. Я бігаю по квартирі у пошуках паспорта та маленької іграшки Міллі. Тимофій та Вадим поїхали по справах в компанію, а ми з дівчинкою лишилися вдома.

       Я вся на нервах бігаю по квартирі з однієї кімнати до іншої. Міллі спокійно сидить на стільчику та спостерігає за мною. Дзвінок у двері змушує мене відірватися від своїх справ. Я йду відкрити двері і застигаю на місці. Величезний букет троянд. Вадим тримає букет троянд і широко посміхається. Мене аж підкошує. Він хапає мене за талію та підтримує.

— Ти чого так зблідла? Від букета троянд? - він пожартував, а от мене було не до жартів, бо вже два місяці мені отак погано. 

— Ні, троянди чудові. - злегка посміхаюся. - Просто... Я вагітна, Вадиме. - сказала я трохи невпевно та тихо. Та його реакція була дивною. Я не розуміла її. Кілька секунд його обличчя не видавало жодної емоції. Але потім він кладе букет на комод і починає широко всміхатися та кружляти мене на руках.

— Я такий радий, що не можу описати словами. - ми сміялися. А тоді Вадим спустив мене на ноги та став на коліна так, що його голова була навпроти мого животу. Він ніжно поцілував живіт та додав. - Люблю тебе і твою маму, мої кошенятка. 

        Я незчулася, як він різко встав та пристрасно поцілував мене. В цей момент в квартиру заходить Тимофій, а Міллі вибігає з кухні. Ми все ж відсторонилися одне від одного та Вадим не хотів мене відпускати, тож міцно обійняв. 

— А що тут відбувається? - дівчинка з непідробною цікавістю спитала дивлячись на нас. Тимофій забрав її та повів розглядати покупки та пояснив усе сам. Не знаю, як йому це вдається, але він чудово ладнає з нею та може їй все пояснити краще за мене.

       Ще рік по тому ми вже відпочивали у горах. Восени там неймовірно гарно. Тому день народження Міллі Ми святкували там. Вадим кожну вільну хвилинку приділяв нам, мені та нашому синочку Дані. Міллі та Тимофій стали ще більше проводити часу разом. Загалом ми жили всі вчотирьох в квартирі, тому усі допомагали одне одному. Ми стали справжньою сім'єю і залишили минуле позаду. Цінували те, що мали і одне одного. 

Дякую, що читали книгу!