Розділ 6. Ніколь

       У мене аж сироти тілом пройшлися від його дій. Він типу зваблює мене? Знав би він, що я теж маю до нього почуття, але ніхто не скаже і я не скажу. Подивимося наскільки серйозними є його наміри, а тоді подумаю, як бути. Закочую очі і посміхаюся, як дурепа від своїх думок. Беру сумочку та Міллі і йдемо до машини Вадима, але коли ми вийшли на вулицю дорогу нам перегородив мій колишній. Та скільки ж можна?! Кожна його поява добре не закінчується. 

       В мене дзвонить телефон, але я не беру. На руках тримаю Міллі. Страшенно боюся за неї. Відходжу від нього, але він продовжує йти на мене. 

— Якого милого ти тут робиш? — Голос тремтить і дихати важко стає.

— Попалася. Стерво. Доньку від мене ховала? Думала, що я не дізнаюся?! 

— Вона до тебе ніяким боком. — Він наступає, серце в п'яти уходить. 

— І ти думаєш, що я куплюся?! 

— Ніколь, мені слашно. — Вона сильніше втискається в мене. 

— Вона не твоя донька.

— Брешеш. — Він закричав і янголя почала плакати. 

— Не кричи, ти налякав мені дитину. — Я вперлася у стіну і спустила дитину до низу ховаючи її за собою.

— Зараз, навіть твій хахаль тобі не допоможе. Дитину я забираю, а ти мені і дарма не потрібна. 

— Що ти зробив з Вадимом?

— Я? Нічого. А от мої друзі фарш з нього роблять.

— Ти виродок... Я не дозволю забрати дитину, бо це дитина Тимофія, а не твоя. 

— Ти зраджувала мені? З ним? Тоді зрозуміло, чому він так захищав тебе тоді. Але його нема і твого хахаля теж нема. Ніхто не врятує тебе. 

— Мерзотник. Як тобі спало на думку, що я тобі зраджувала?! Ти себе взагалі чуєш? Тільки спробуй торкнутися мене чи дитини і ти пожалкуєш, що взагалі з'явився. — Я процідила крізь зуби це, а він підходив все ближче і ближче. 

— Ти. Мені. Нічого. Не. Зробиш. — Він виділив кожне слово. За його спиною почулися важкі кроки. Один рух і він лежить на землі обличчям до низу. Я швидко обертаюся до дівчинки, яка й досі плаче і беру її на руки, щоб заспокоїти. А тоді розвертаюся до чоловіка і бачу Тимофія.

— То це все ж моя донька? — Він був розбитий. Я бачила це, я відчувала, що щось було не так в тій історії. Добре знала Тимофія, тож не могла повністю вірити в його зраду, але я повірила всьому, що сказала Христя. Не знаю всієї правди та вважаю, що вже час розказати все. 

— Так. — Перший раз бачу, як він плаче. Колишній намагається вирватися, але нічого не виходить. З'явилася поліція та заарештувала усіх, хто напав на Вадима і мого колишнього. Вадим забрав Міллі в машину і дав нам трохи часу поговорити.

       Ми дивилися одне на одного і розуміли, що боляче було усім, але треба жити далі. 

— Чому ти зрадив їй?

— Я не зраджував. Аліна накинулася на мене в той момент, коли побачила Христю в дверях. Я не знав... не знав, що мій телефон використали. Не знав, що Христя бачила це. 

— Де зараз Аліна? Ви все ж одружилися з нею? — Сльози текли в нас обох. Міллі сиділа з Вадимом в машині, щоб не чути цієї розмови.

— Вона відчепилася від мене, коли я відмовився від своєї частки компанії батька. Вона лише хотіла грошей, тож вийшла заміж за іншого. 

— Чому ти не сказав про це мені? Я би допомогла з цим. Ти ж знаєш, що я могла. Чому не сказав? Христя була би жива зараз. — Я ледь не кричала від болю і усвідомлення того, що сталося. Я била кулаками його в груди. Він лише обійняв та притиснув мене до себе.

— Вибач... Вибач, що не сказав. Я теж неймовірно сильно жалкую про це... Я тоді стояв над її тілом і не міг повірити, що вона померла. Я закрився від усього світу. Ти поїхала, Христя померла. Мені сказали, що дитина теж мертва. Я був розбитий. Пробач... пробач, що так вийшло. — Я ревіла, бо біль ятрив мою душу, але я знала, що йому теж було боляче. Ще більш боляче, ніж мені. Він залишився один з болем, що руйнував його зсередини. Тимофій обіймав мене, його рука опустилася на мою голову, він заспокоював мене, хоча сам був на межі.

— Міллі... твоя донька. Вона так схожа на вас двох. — Я трохи заспокоїлася і обіймала його притиснувшись до його грудей. Він замінив мені і батька і старшого брата. Тимофій завжди захищав мене. 

— Міллі... гарне ім'я. — Я відсторонилася.

— Я покажу тобі всі відео і фото її. Хоч вона росла без тебе, та у вас купа часу все наздогнати. Я розповіла їй все про її маму. Хотіла, щоб вона знала. Хоч і зарано, але я хочу, щоб вона знала, хто її справжня мама. — Він витер сльози на моїх очах і знов обійняв.

— Дякую... дякую, що ростила мою доньку. 

— Я вже починаю ревнувати її до тебе. — До нас йшов Вадим з Міллі. Я почервоніла від його слів. Все ж мені не здалося і він дійсно налаштований серйозно зробити мене своєю. — Поїхали вже відпочивати.

— Дядя Вадим сказав, що там дузе весело буде. — Маленька підбігла до нас і взяла мене за руку. Вона тримала іграшку, яку подарував Вадим. 

— Звідки в тебе ця іграшка? — Тимофій присів біля дівчинки та мило посміхнувся. 

— Дядя Вадим подалував. А як вас звати?