Розділ 5. Вадим

       Ми все ще стояли обидва в шоці.

— Поговоримо? — Тимофій був розбитий від слів Ніколь.

— Мені треба випити. — Ми поїхали в бар, щоб поговорити та розслабитися. Розмова буде важкою. Я хотів про все розпитати. Їх розмова була дивною та мене хвилювало питання щодо дитини.

       Вона приховує дитину. Але дівчинка так схожа на Тимофія. А сльози дівчинки та Ніколь мене добили. Мені теж стало боляче. Схоже історія надто болюча, щоб про неї згадувати. Та ще й слова Ніколь про смерть близької подруги. І дівчинка сказала слово "мама" наче це її мама померла. Мені кортіло дізнатися про все.

— Христя... я кохав її понад усе на світі. Вона померла майже три роки тому. Вона була вагітна. Ми планували весілля. Та за тиждень до нього вона потрапила в аварію. Вона померла при пологах. Це я потім вже дізнався, коли мені подзвонила Амелія. Їхня подруга. Вона також сказала, що дитина теж померла. — Він зробив ковток віскі та дивився вниз. Я бачив біль в його очах. 

— То це та через кого ти й досі один?

— Вона була неймовірною. Єдиною, хто розумів мене і не полишив, коли було складно. Та мої батьки були проти цього шлюбу. Тоді вони хотіли одружити мене з дочкою їх партнера по бізнесу. Та жінка зробила усе, щоб... Христя пішла від мене. Але... — Його очі наповнилися сльозами. Я відчув цей біль. — Аліна, так звали ту жінку, вона відправила смс їй, а тоді дочекалася моменту, коли Христя приїде і накинулася з поцілунками. Вона це побачила і... поїхала. Я не знав цього... не знав, що вона була там, що бачила це все... В той день я полишив сім'ю та бізнес. Батьки гнівалися на мене. Для мене вже нічого не мало значення, бо після дзвінка я зірвався в лікарню. Вже не існувало нічого. Я був спустошений. 

       Нам принесли ще одну пляшку віскі. Тимофій знов поринув у спогади.

— Та дівчинка точна твоя копія.

— Ніколь не сказала, що вона моя.

— Але і не заперечила цього.

— У неї був хлопець десь в той час приблизно. Теж білявий. Не можу нічого сказати. Можливо це і її дитина.

— Це той покруч, який переслідує її?

— Він повне лайно. То він, кажеш, переслідує її? А звідки ти знаєш? 

— Вона моя колишня однокласниця і я вже давно в неї закоханий. Зараз вона працює в наші компанії, я про неї казав тоді, а той виродок приходив до офісу, чекав її і погрожував. 

— От лайно.

— Що? Ти щось знаєш?

— Він дівчат міняв, як рукавички. А тоді Ніколь відмовила йому. Бігав за нею довго. Вони зустрічалися не так довго, проте вона його кинула, бо... дівчата попередили, яке він лайно і вона вирішила помститися.

— Дійсно, ситуація лайно. Треба розібратися з ним.

— Ніколь для мене, як менша сестра, тому раніше я вже попереджав його не лізти до неї. 

— Дитина точно твоя. Кажу тобі, в мене хороша інтуїція.

— Не верзи дурниць. Мені не може так пощастити. — Він ударив мене в плече.

— Слухай, я витягну її на відпочинок за містом. Ми їдемо в ті будиночки на озері. Візьму тобі кілька волосин дівчинки. Зробиш тест ДНК і впевнишся у цьому. 

— Тебе взагалі не смутило, що в неї дитина є? Чи те, що ця дитина може бути від того мерзотника?

— Якщо це так — я вб'ю його. А поки це не доведено, тож... шанс завжди існує. — Він засміявся.

— Ти неймовірний. Хай буде по твоєму. 

— А з тим покидьком розберемося після. 

— Я поки слідкуватиму за ним, щоб нічого не сталося.

       Я весь тиждень намагався поговорити з Ніколь та вмовити її поїхати з нами. Вона все відмовляла та я не здався ще. Сьогодні п'ятниця. Кличу знов її до себе в кабінет. Сподіваюся, що сьогодні погодиться і все вийде. Чую стукіт в двері мого кабінету.

— Викликали? — Вона заходить.

— Так, проходь... Я хотів ще раз попросити тебе все ж поїхати з нами на відпочинок. Твоя донька теж буде рада.

— Я не розумію... Чому ти так хочеш, щоб я поїхала? 

— Ніколь, послухай... Я впевнений, що дитині треба відпочинок на природі, тож ти маєш взяти її з собою та поїхати з нами на відпочинок. — Від свого тону навіть я здивувався, говорив твердо та впевнено. 

— З чого б це ти так хвилювався за мою дитину? — Вона трохи підвищила голос, нервувала. 

— Ти маєш поїхати і це не обговорюється. Я заїду до вас і заберу. Будьте готові о дев'ятій ранку, завтра. — Вона пирхнула. Я використаю усі можливі способи, аби тільки вона поїхала. 

— Я поїду, якщо там не буде Тимофія.

— Його не буде. За це можеш не хвилюватися. — Я знав, що можу маніпулювати і іншими речами, якщо вона почне відмовлятися, але тоді, вдаючись до маніпуляцій, я вів би не чесну гру і почувався виродком. 

— Тоді завтра о дев'ятій... Стоп. Ти знаєш, де я живу? — Бляха, спалився.

— Ця інформація вказана у твоїй справі.

— Ну звісно ж... я забула, що у вас є інформація. Добре, тоді до завтра. — Вона вийшла з кабінету. Але... вона погодилася. І я знов щасливий ледь не стрибаю в кабінеті.