Розділ 3. Вадим

       Коли побачив її на тренінгу подумав, що помилився, та на зустрічі випускників зрозумів, що ні. Це точно була вона. І вона змінилася. 

       Роботи було багато, тож зосередитися було важко. Коли вона подзвонила я був радий та не міг ні про що думати. Показувати свою радість їй я не міг. Не хочу все зруйнувати. І ось я поклав слухавку і почав підстрибувати від радості. Чомусь саме в цей момент мав зайти мій ліпший друг. Тимофій був здивований від побаченого. Я спинився та трохи стряхнув свій костюм.

— Якщо це не черговий контракт для твоєї компанії, то я боюся припустити, що могло тебе так порадувати.

— Це не контракт. 

— От срака! Ти що? Закохався? 

— Стулися. - я кинув в нього блокнотом, що лежав поруч.

— Очманіти. Я ніколи тебе таким не бачив. То хто вона? - він підняв блокнот і підійшов до столу.

— Якщо бовкнеш про це комусь вважай ти труп.

— Я могила, чесно. 

— Вона працюватиме тепер в нашій компанії. 

— І?

— І вона моя колишня однокласниця. Я запропонував їй роботу у нас після зустрічі випускників.

— О-о-о! То справа буде?! - я сів у крісло та перевів погляд на папери на столі.

— Не знаю. Хочу, щоб все було добре. Буду поступово зближатися з нею. Бо...

— Бо-о?

— Здається вона заядла кар'єристка.

— І ти не зможеш з цим впоратися? На тебе дівчата вішаються. Думаєш вона не поведеться?

— Думаю, що так. Вона не була дуже рада мене бачити.

— Але вона погодилася працювати з тобою. Тож, шанси є. І взагалі... якщо маєш до неї почуття, то вже пора діяти, а то впустиш єдиний шанс. Чи навіщо тоді хапатися за шанс побачити її та запросити на роботу?

— Маєш рацію. Стільки років заперечувати почуття до неї і зараз не скористатися шансом зблизитися з нею було б помилкою. А ти чого тут? Робота скінчилася чи на кого ти лишив кафе?

— Там є кому працювати. А я прийшов, щоб спитати тебе чи на вихідних ми поїдемо на шашлики. То як?

— Звісно ж поїдемо. 

— Тоді до п'ятниці. 

       Він попрощався та вийшов. Я залишився один зі своїми думками. 

        Може треба було запропонувати їй самому допомогти із заселенням у квартиру?! Ні, це було б дивно. 

       На наступний день я зустрів Ніколь, провів їй екскурсію компанією та допоміг з оформленням на роботу. Вона виглядає інакше. Волосся пряме, знаю, що раніше вона ніколи не користувалася косметикою, але не зараз. Одягається інакше, стильно зі смаком. До речі, у нас схожі смаки в одязі. Але у мене більше темних кольорів, а вона вся така сяюча у світлому одязі. 

       Мене відірвав дзвінок від думок. Це була секретарка.

— Вадиме Олександровичу, до вас прийшов Олег Анатолійович з приводу контракту.

— Добре, зараз буду.

       Нічого важливого не трапилося, але мізки винести цей чоловік вмів. Добре, що контракт за тиждень закінчується і більше не треба слухати його дурню. Може він плутає мене з психологом?! Але зараз це не важливо. 

       Я попросив надати їй найкращу квартиру. Не знаю чому, але треба не спалитись зі своєю турботою, бо все піде не за планом. В її очах прихований біль. І це непокоїть мене. Все поступово... поступово. Головне не поспішати.

       Ввечері, після роботи все ж я наважився подзвонити та спитати чи все добре і чи сподобалася квартира. 

— Ало! 

— Привіт, Ніколь. Ти вже заселилася?

— Так, вже речі розкладаю.

— Добре. Як тобі квартира? - може не треба було це питати?! Якось дивно це прозвучало.

— Все чудово. Краще, ніж я уявляла.

— Краще? А було з чим порівнювати?

— Так, подруга жила в квартирі, яку надавала компанія, тож там не було таких лакшері умов, як тут. 

— Лакшері? - я трохи засміявся з цього. Я радий, що їй сподобалося. 

— До речі, хотіла дещо спитати, але жінка, яка показувала квартиру вже пішла.

— Питай, я відповім тобі на будь-яке питання.

— Чи можу я запрошувати в гості когось? Наприклад, подругу? І чи зможе за потреби вона переночувати тут?

— Ну тільки якщо подруга. Чоловіків не водити. Суворо заборонено. - я пожартував і трохи засміявся, але вона мовчала. Це мовчання трохи нервувало.

— У тебе дивні жарти. - у її голосі я почув веселу нотку. Вона зрозуміла жарт, але в кожному жарті є доля правди, і в цьому жарті правда була про чоловіків. 

— Добре, якщо більше питань нема, то відпочивай. Завтра у тебе перший робочий день. 

— Так звісно. Гарного вечора!

— І тобі гарного вечора! - я поклав слухавку. 

       Їй сподобалася квартира і це головне. Коли клав слухавку, то почув дитячий писк. Я подумав, що мені здалося, бо працював я багато останнім часом, і майже не відпочивав. Зіслався на втому. А тоді дзвінок від мами. 

— Слухаю. 

— Синку, приїздила тітка Валя і попросила, щоб ти на кілька днів пустив до себе пожити її доньку. Вона приїздить завтра у Кропивницький подаватиме документи на магістратуру.

— Мамо, я вже казав, що не маю цього робити. Документи подаються один день. Хіба ти не розумієш для чого вона їде?

— Тобі вже пора знайти когось та одружитися. Я онуків хочу.

— Отож бо й воно. Це ТИ хочеш онуків. 

— Нічого не знаю, ти її забереш і ви поспілкуєтеся. Дівчина вона хороша.

— Вона маніячка. Не пам'ятаєш, що сталося минулого разу, коли я приїздив? Вона спеціально чекала мене перед будинком. Та я ледь не помер від серцевого нападу через те, що вона притаїлася в кущах, а тоді зненацька з них вийшла. Вона до біса ляклива. Ти хочеш моєї смерті?

— Не вигадуй! Вона вийшла привітатися.

— Вночі? Це вона так прикол тягне?

— Так... - вона крикнула в трубку чим злякала мене. - Чути більше нічого не хочу. Роби, що хочеш, але житлом ти її забезпечиш.

— Добре, буде їй житло. - мама зраділа і попрощавшись поклала слухавку. 

       Хоче житло – буде їй житло. Тільки не обіцяю, що без сюрпризів. Це натуральна маніячка.