Розділ 1. Ніколь

    Коли ми бачилися останній раз нам було по п'ятнадцять років. Тоді наші шляхи розійшлися. Я кілька разів писала йому, але його холодні відповіді дали зрозуміти, що я точно не та з ким би він хотів спілкуватися. Тоді я порвала усі контакти. А після випуску зі школи взагалі ні з ким з класу не спілкуюся. Всі ті люди не варті часу витраченого на них. Тож я зосередилася на навчанні та пошуку себе. 

       І зараз я тут. У рідному містечку. На зустрічі випускників. Я не була би тут присутня аби мене не вмовила Ксю. Аргументи навела залізобетонні. І він теж тут. Сидить і дивиться на мене весь вечір. Відчуваю, що цей вечір внесе свої корективи у моє життя. 

      Всі починають розказувати чим зараз займаються. І чую, як до мене звертаються дівчата і питають мене.

— Ніколь, де ти зараз живеш і чим займаєшся? Чи може вже знайшла когось?

— Не кажи дурниць, з моїм графіком роботи про стосунки можна забути. — Закочую очі і продовжую говорити. — А щодо роботи, я копірайтер в рекламній агенції. Живу далеченько звідси, тож... Аби не ця зустріч, я би не приїхала.

— І багато платять копірайтерам зараз? І де саме ти так далеко живеш? — Повертаюсь до джерела цього питання і зустрічаюсь з в'їдливим поглядом колишньої подруги.

— А ти до мене переїжджати зібралася? Чи претендуєш на моє місце в агенції? — Треба було бачити обличчя присутніх. Я вже трохи починаю нервувати, бо будь-якої миті може початися сварка. А тоді беру стакан із соком, який я взяла про всяк випадок, і роблю добрячий ковток і ловлю на собі погляд того, хто колись мене зачепив своїм холодом.

       Від його погляду тілом пролітають сироти. Він дивиться так наче не впізнає мене, але ще є щось, що я насправді не здатна зрозуміти. Щось дивне в його погляді не дає мені спокою. 

— Ти була з бідної сім'ї, брехала багато, і була дивачкою, тож вірити тобі на слово я не збираюся.

— А я не збираюся вислуховувати твою маячню. Що ж... — Повільно встаю і виходжу з-за столу. — Я маю їхати. Всім гарного вечора.

— Ніколь, лишися ще на кілька хвилин, будь ласка. — Ксю корчить мордочку та благає лишитися. Як очікувано. — Ми ще навіть не почали розважатися.

— Ксю, я дуже вдячна за запрошення, та я дійсно маю їхати. І я не люблю вечірки, тож гарно вам повеселитися. 

— Хай їде. Вона ніколи не любила вечірки. Тільки все псувала завжди. — Ангеліна за цей вечір вже достатньо сказала. 

— Ангеліно, будь така ласкава, стулити свого рота. Не всі такі, як ти. Тож лиши свою думку при собі. — я дуже хотіла ще більше сказати та все ж вирішила не робити цього. 

— Я проведу тебе, Ніколь. — З-за столу почав виходити Андрій, але зупинився після моїх слів.

— Я на машині, проводжати не треба. Розважайтеся. — Я виходжу з приміщення та прямую до машини, всі дивилися на мене, наче я головна зірка вечора. Хоча фактично так і сталося. Ненавиджу вечірки в компаніях, де є не комфортні люди з минулого. 

       Передісторія. Той хлопець, який хотів мене провести, він то навмисне. В школі він дозволяв собі зайве. Завжди був агресивним і пропагував те, щоб ущент розбило нашу націю. Схоже він будував великі плани, якщо ще тоді хотів потрапити у владу і повернути ті часи, коли всім було погано в нашій країні. І це все на уроках історії України. Його бажання ще тоді були лякаючими, але як бачите наша країна вистояла і стала ще прекраснішою, але такі субстанції в образі людини все ще існують. А він тоді ще й ображався, коли ідею іншого нашого однокласника підтримали майже всі. 

       Історія з минулого. Колись на уроці історії сталася дуже бридка ситуація. Схоже той клоун подумав, що він мені подобається, бо мої соцмережі зламали і написали йому гидкі речі. Щось типу, що він сексі. Нічого не подумайте, але людина, яка буквально не говорить, а плюється слиною дійсно не може бути "сексі". Тоді на уроці він схопив мене за руку і вчителька нічого не сказала, а на всі мої прохання відпустити він не реагував. Я ладна була тоді руку відтяти, це була найвища ступінь огиди до цього вилупка і його дій. Згадую це і така агресія виникає, що аж не можу стерпіти це, хочеться шкіру зняти з місця якого він торкався.

        Якщо ви думали, що це все, то ні. Те як він розмовляв зі мною протягом всього шкільного життя було бридко і викликало лише один негатив. Він насміхався і грубо зі мною говорив. Грубо - це м'яко сказано. 

       Не встигла я дійти до машини і вже чую, що вони зібралися в клуб і вилітають з дверей кафе, в якому ми сиділи.

— Не підвезеш нас до клубу? Ти ж завжди усім допомагала. — Ангеліна сьогодні або перебрала алкоголю, або в неї дах поїхав, якщо вона вирішила, що я буду її в клуб підвозити.

— Мені в іншу сторону, тож або йди пішки, або виклич собі таксі. — Я аж бачу як вона готується нападати, але в цей момент її забирають дівчата і бажають гарної дороги. Натомість хлопці підходять, щоб розгледіти мою машину та розпитати про неї.

— Ніколь, насосала чи папінька купив? — Чую голос того виродка. Навіть нічого не змінилося. Вже готова була оборонятися і виписати по ребрах. І тут чую, як хтось прописує йому потиличник.

— Зовсім здурів так з нею розмовляти. — Чую, як Максим починає лаятися. 

— Цілком логічне питання звідки в неї машина. — Він ще й обурився. Може прописати йому варто було б.